Отець Юстин Бойко про скандальні плани будівництва в Шевченківському гаї

Коментар для «Вголосу»

Отець Юстин Бойко, колишній настоятель Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу УГКЦ:

Музей народної архітектури та побуту у Львові тепер, дякувати Богу, з іменем блаженного Климентія Шептицького, є унікальним місцем не тільки для львів’ян. І його потрібно розвивати. У 2014 році Музей скликав велику нараду, де напрацювали стратегію розвитку. Вона, зокрема, передбачала й будівництво візит-центру. І коли я прийшов до Лаври у 2015 році, то поставив питання – чи не слід змінити стратегію, адже стан музею бажає кращого. Багато пам’яток є просто занедбаними, чимало щезло, і сам музей є недоукомплектованим – немає експозицій Полісся й Волині.

Музей не має й належного адміністративного корпусу. А його структура містить наукові відділи, графічний відділ, архітектурний тощо. І на даний час усі співробітники працюють у дуже малих приміщеннях, я б сказав навіть нелюдських, які не дозволяють їм повноцінно виконувати свою місію. Тому і йшлося про зміну пріоритетів. І я вже, здається, у березні був у міськвиконкомі, де ми погодили, що буде напрацьована, і 15 травня подана на розгляд сесії Львівської міськради нова стратегія розвитку Музею. З урахуванням того, що на території музею знаходиться Свято-Іванівська Лавра Студійського уставу УГКЦ ця стратегія мала б містити дещо інші пріоритети. На скільки я бачу, що одне міськвиконком прийняв, а зовсім інше реалізовується керівництвом Музею. Оскільки він є комунальною власністю, тож уся відповідальність лежить на міській владі.

Тому я не можу зрозуміти навіть самих музейників, які волають про допомогу, що вони потребують грошей на відновлення пам’яток, які знаходяться в музеї. А з іншого боку, вони виступають за будівництво візит-центру. Тому я дуже побоююся того, що Музей як наукова інституція перетвориться на такий розважально-туристичний центр.

Коли я питався – чому в першу чергу будуватимуть саме візит-центр, а не адмінкорпус, то мені відповіли, що таким чином музей буде заробляти собі кошти. Знаючи практику Львова, та й цілої України, я дуже побоююся, що знову ж таки – віддадуть ці приміщення в оренду, наприклад, одній відомій розважально-харчовій мережі в управління. Вони будуть платити якийсь внесок Музею, а з часом приміщення перейде в інші руки. Не виключено, що разом і з територією музею.

Варто також зауважити, що будівництво візит-центру абсолютно суперечить генеральному плану, розробленому в 1989 році. На місці планованої будови має бути новий адміністративний корпус. На який вже, до речі, у 1993 році виділялися кошти – коли Музей ще був у підпорядкуванні області. Однак тоді чомусь так само не дійшло до реалізації цього проекту.

І ще одне: я ніде не бачу дозвільних документів від Міністерства культури. А спорудження такого типу приміщення на території, яка має музейну цінність, без цього неможливе.

Підсумовуючи: я побоююсь, що це – перший етап на шляху до того, що Музей як такий, просто перестане існувати. А буде кілька хаток, які представлятимуть як пам’ятки архітектури, і все. Зважте й на те, що Музей ще не завершений. Щезли 15 га землі. І, зважаючи на забудову парку «Знесіння», це все наводить на думку, що на парк, включно з музеєм, зробили ставку якісь потужні забудовники. За якими стоять, очевидно, потужні політичні фігури.

Я маю величезні побоювання, а також підстави вважати, що коли розбалансувати пріоритети і першим поставити будівництво візит-центру, то на цьому розвиток Музею і закінчиться. А сам Музей з наукової інституції просто комерціалізується. Адже, якщо ви подивитеся на експлікацію приміщень (див. малюнок нижче), яка офіційно подана у тендерній документації, то там 2/3, якщо не більше, займає ресторанний тип приміщень.