Папа: Ісусова обітниця завжди бути з нами – основа християнської надії

«Ось я з вами по всі дні, аж до кінця світу». Ці прощальні слова Ісуса, сказані учням перед вознесінням, стали темою чергового повчання Папи Франциска про надію, виголошеного під час загальної аудієнції, що у середу, 26 квітня 2017 р., відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Він зауважив, що ці останні слова Євангелії від Матея перегукуються з тими, які знаходимо на її початку: «І дадуть йому ім’я Емануїл, що значить З-нами-Бог».

«Усе Євангеліє, – сказав далі Святіший Отець, – вміщене між цими двома реченнями, між словами, які передають таємницю Бога, ім’я та ідентичність якого є “бути-з”: Він не є відокремленим Богом, але Богом-з-нами, по-особливому з нами, з людським створінням. Наш Бог – це Бог не відсутній, ув’язнений у дуже далекому небі, але Бог_ “захоплений” людиною, Який є настільки люблячим, що нездатний відокремитися від неї. Ми, люди, здатні розривати зв’язки та мости. Але Він – ні. Якщо наше серце може охолонути, то Його завжди залишається гарячим».

Як зауважив далі Наступник святого Петра, наше життя є мандрівкою, і навіть ті, що спонукувані просто людською надією, відчувають спокусу краси горизонту, що викликає бажання досліджувати невідомі світи. Наша душа – це «мандрівна душа». У Біблії знаходимо чимало історій про паломників і подорожніх, починаючи від Авраама, якого Бог покликав: «Вийди зі своєї землі».

«Неможливо стати зрілими чоловіками й жінками, не відчуваючи привабливості горизонту – отого проміжку між небом і землею, який вимагає, щоб люд мандрівників досягнув його», – сказав Папа, додаючи: «Під час своєї мандрівки світом людина ніколи не є самотньою. Насамперед, християнин ніколи не почувається покинутим, тому що Ісус запевнив нас, що не лише чекатиме на нас наприкінці нашої довгої подорожі, але що супроводжуватиме під час кожного нашого дня».

У цьому контексті виникає запитання: «Як довго триватиме Божа турбота про людину»? Як зауважує Святіший Отець, євангельська відповідь не залишає жодних сумнівів: «Аж до кінця світу»! В нашому житті не буде жодного дня, в якому ми б перестали бути «турботою Божого серця». І впевненість у цьому повинна «загніздитися у нашому серці, щоб ніколи не згасати». Саме це ми називаємо «Божим провидінням», тобто, близькістю і турботою Бога в нашому житті.

«І не випадково, – вів далі Наступник святого Петра, – серед християнських символів надії знаходимо один, який мені дуже подобається. Ним є якір. Він вказує на те, що наша надія не є невизначеною, її не слід плутати із змінними почуттями того, хто хоче покращувати речі цього світу в беззмістовний спосіб, покладаючись виключно на власну силу волі. Християнська надія, у дійсності, знаходить своє коріння не в привабливості майбутнього, але в упевненості в тому, що Бог нам обіцяв та здійснив у Ісусі Христі. Якщо Він запевнив нас, що ніколи не покине, якщо кожне покликання починається словами: “Іди на мною”, якими Він запевняє у тому, що завжди буде перед нами, то чого нам ще боятися?».

За словами Папи, маючи таку обітницю, християни не повинні втрачати надію, навіть коли їхня мандрівка проходить через «поранені частини світу», де не все гаразд. Зрештою, саме там, де поширюється пітьма, «слід підтримувати запаленим світло». Й подібно до того, як моряки закидають якір, і зачепившись, притягають корабель до берега, так і наша віра є немовби якорем, закинутим у небо, й ми повинні завжди триматися за її канат.

«Звісно, якщо б ми покладалися виключно на свої сили, то мали би причину для того, щоб почуватися розчарованими й переможеними, тому що світ часто виявляється нечутливим до законів любові. Дуже часто він віддає перевагу законам егоїзму. Але якщо в нас не вмиратиме впевненість у тому, що Бог нас не залишає, що Бог ласкаво любить нас і цей світ, то перспектива відразу змінюється. “Homo viator, spe erectus” (Подорожного підтримує надія), – говорили в давнину. Під час подорожі Ісусова обітниця “Я буду з вами” спонукає нас стояти на ногах, прямо, з надією, вірячи в те, що добрий Бог вже трудиться над тим, аби здійснити те, що по-людськи здається неможливим», – сказав Святіший Отець, підсумовуючи:

«Святий Божий люд – це люди, які стоять на ногах – “homo viator” – і прямують вперед випростані, прямують в надії. І куди б не йшли, знають, що Божа любов випередила їх: не існує такої частини світу, яка б сховалася від перемоги воскреслого Ісуса. А якою є перемога воскреслого Ісуса? Нею є перемога любові».