Пам’ять, скорбота і погляд у майбутнє: спогадуючи 85-ту річницю Голодомору

«Молюся за Україну, щоби сила віри причинилася до загоєння ран минулого та сприяння дорогам миру», – казав Папа Франциск під час недільної зустрічі з вірними 26 листопада 2017 року, коли українці в усьому році розпочинали спогадування трагічних роковин: 85-ліття Голодомору 1932-1933 років.

В ці дні український народ поминає своїх невинно вбитих синів і доньок. Всі небайдужі запалюють свічку пам’яті як знак скорботи і молитви. На перший погляд, про такі події хотілося б забути, але пам’ять несе з собою досвід, який потрібний для життя. Тому, як віруючий народ, ми про це згадуємо в молитві, з метою оживити нашу надію на краще майбутнє.

Несправедлива смерть мільйонів українців не повинна стати даремною. Голодомор – це досвід для нас і повчання для всіх народів, що заохочує докладати зусилля для того, щоб відважно боротися за життя і вірно дотримуватися Божої Заповіді «не убий». Спомин про трагічне минуле народу повинен вчинити нас солідарнішими з тими, хто потребує нашої допомоги сьогодні – убогими, покинутими, страждаючими. Солідарними з тими, які живуть поруч з нами, і з тими, які, можливо, перебувають за тисячі кілометрів від нас. Важливо дбати й про те, щоб ніколи не бракувало хліба Божого слова.

Віддаючи шану пам’яті загиблим, потрібно також пізнавати правду про ці трагічні події: про обставини, які до них призвели, про організаторів та виконавців. Не для плекання помсти, але для заповнення білих плям в історичній пам’яті та задля недопущення подібних злочинів у майбутньому.

«Щиро бажаючи, щоб ніякий політичний устрій в ім’я ідеології більше ніколи не зміг заперечити права людської особи та її свободи й гідності, запевняю свою молитву за всі невинні жертви цієї жахливої трагедії, і молю Пресвяту Богородицю, щоб допомагала народам прямувати дорогами примирення й будувати теперішнє та майбутнє у взаємопошані та щирому шуканні миру», – говорив Папа Венедикт XVI, вітаючи паломників з України 23 листопада 2008 року, в контексті 75-ї річниці цих трагічних подій.

Християнське почуття скорботи повинно супроводжуватись прагненням будувати таке суспільство, в якому спільне добро, справедливість для всіх та людські права будуть постійними напрямними для дієвого оновлення сердець та умів. Таким чином спогад про минулі події стане джерелом натхнення для теперішнього й майбутнього поколінь.

«Досвід цієї трагедії повинен сьогодні керувати почуттями та діяльністю українського народу на шляху до злагоди та співпраці. На жаль, до злощасних наслідків, залишених комуністичною ідеологією, слід зарахувати дух поділу, який у різних сферах суспільного та релігійного життя проник у чимало людських душ. Потрібно докласти зусиль до щирого та дійового примирення: саме у такий спосіб можна відповідно вшанувати жертви, які належать усьому українському роду», – писав святий Іван Павло ІІ в листі від 25 листопада 2003 року до католицьких першоієрархів в Україні у 70-ту річницю Голодомору.

Сьогодні знову підносимо нашу молитву до Всевишнього за упокій невинно убитих, ставлячи свічку у вікнах наших помешкань на знак живої пам’яті, національного єднання у молитві і надії. Нехай Всемилостивий Господь прийме всіх невинно убитих у свої Отчі обійми, даруючи вічний спочинок у Своєму Царстві!