Папа: Блаженні ті, які здатні забруднити руки, щоб інші жили в мирі

«Будування миру – це процес, який нас єднає та стимулює нашу креативність, аби творити взаємини, здатні побачити в своєму ближньому не чужинця, незнайомця, а сина цієї землі», – цими словами Папа Франциск підсумував свою проповідь, виголошену під час Святої Меси, яку він у вівторок, 16 січня 2018 р., очолив у столиці Чилі місті Сантьяґо. Особливим наміренням цього богослужіння, місцем проведення якого було обрано парк ім. Бернардо О’Гіґґінса, одного з провідників боротьби за незалежність країни, були мир і справедливість.

Як зауважив проповідник, вже перші слова прочитаного євангельського уривку «Побачивши натовп», вказують на наставлення, з яким Ісус виходить нам назустріч. «Першим наставленням Ісуса, – зауважив він, – є бачити, вдивлятися в обличчя Своїх. Ці обличчя пробуджують Божу материнську любов. Не ідеї чи концепції зрушували серце Ісуса, але обличчя, особи».

Із цієї зустрічі між поглядами Учителя та людей, які йшли за Ним, зродилися «Блаженства», що є «горизонтом, до якого ми запрошені прямувати». Вони не походять із пасивного наставлення, не походять від «пророків нещастя», що сіють розчарування, ані із «міражів, які обіцяють миттєве щастя».

«Блаженства, – підкреслив Святіший Отець, – народжуються зі співчутливого серця Ісуса, яке зустрічається із серцями людей, які прагнуть, жадають блаженного життя, які знають страждання, розгубленість та біль, що виникає тоді, коли “земля тремтить під ногами” чи “затоплюються мрії”, а праця всього життя руйнується; але яким ще більше відома стійкість та боротьба за те, щоб прямувати далі, які краще за інших знають, що таке відбудовувати й розпочинати наново». А чилійське серце, за його словами, є «експертом» нових початків, підводячись після багатьох катастроф. І до такого серця звертається Ісус, пропонуючи блаженства.

Як зауважив далі Папа, джерелом блаженств не є критиканство та порожні гасла тих, «які вважають, що все знають, але не хочуть нічого робити», блокуючи «будь-які можливості започаткувати процес перемін». Блаженства народжуються із «милосердного серця, яке не втомлюється надіятися».

«Ісус, називаючи блаженним убогого, плачучого, пригнобленого, прощаючого, викорінює паралізуючу непорушність тих, які вважають, що речі неможливо перемінити, які перестали вірити в перемінюючу силу Бога Отця та в своїх співбратів, особливо – в найуразливіших та відкинених, немов непотріб, – вів далі проповідник. – Ісус, звіщуючи блаженства, приходить щоб сколихнути оту негативну покірливість, звану резиґнацією, яка спонукає нас вважати, що зможемо жити краще тоді, коли зуміємо уникнути проблем, втікатимемо від інших, коли ховатимемося чи замикатимемося в своєму комфортному існуванні, коли позасинаємо в заспокійливому споживацтві».

Святіший Отець назвав блаженства «новим днем» для тих, які не перестають покаладатись на майбутнє, не перестають мріяти. Блаженними є ті, які піддаються спонукам Святого Духа й трудяться та змагаються на користь «нового дня» для своєї батьківщини, на користь миру, бо «їхнє Царство Небесне». Ісус називає блаженними тих, «які анґажуються в справу примирення».

«Блаженні ті, які здатні забруднити руки й трудитися над тим, щоб інші жили в мирі. Блаженні ті, хто старається не сіяти поділи. Таким чином, блаженство чинить нас будівничими миру, запрошує нас трудитися, аби дух примирення завойовував простір серед нас. Хочеш радості? Прагнеш щастя? Щасливими є ті, які трудяться на користь того, аби інші могли мати радісне життя. Прагнеш миру? Трудися на користь миру», – заохотив Папа, цитуючи слова одного з місцевих архиєпископів кардинала Енрікеса, який у проповіді 1977 року мовив: «Якщо хочеш миру, трудися на користь справедливості», яка, за його словами, «вимагає, щоб до кожної людини ставитися як до людини».

Як зауважив Святіший Отець, єдиним способом будувати мир є сіяти його «силою близькості», тобто, виходити з дому й дивитись в обличчя, «виходячи назустріч тому, хто переживає труднощі, з ким повелися не як з людською особою, не як з гідним сином цієї землі». Адже миротворець знає, що не вистачить сказати, що я, мовляв, не чиню зла нікому, бо як навчав святий Альберто Уртадо: «Дуже добре не чинити зла, але дуже погано не робити добра».