Папа: Бог не потребує жертв, щоби вислухати нашу молитву

Євангелія від Матея поміщає молитву «Отче наш» у «стратегічній точці», тобто, всередині нагірної проповіді. На це звернув увагу Папа Франциск, розпочинаючи катехизу з нагоди загальної аудієнції, що в середу, 2 січня 2019 р., відбулася в залі Павла VI у Ватикані, повернувшись до роздумів над Господньою молитвою.

У контексті Блаженств

Отож, бачимо Ісуса на вершині поблизу озера, де Він сівши, починає навчати. Навколо Нього зібралися як найближчі учні, так і «великий натовп анонімних обличь». І саме цей різнорідний збір людей отримує молитву «Отче наш» у дуже особливому контексті: коли Ісус в так званій «нагірній проповіді» підсумував фундаментальні аспекти Свого послання.

Вступом до цього стали Блаженства, у яких Ісус називає щасливими тих людей, які в Його часах, а також і в наших, не отримували особливої уваги. «Такою є революція Євангелія. Де Євангеліє, там революція. Євангеліє не залишає в спокої, але спонукає нас, є революційним. Всі люди, спроможні любити, миротворці, які досі опинялися на узбіччі історії, є, натомість, будівничими Божого царства», – зазначив Святіший Отець.

Діти Отця, Який у небі

З цього вступу, «що перевертає цінності історії», випливає новизна Євангелія. Не йдеться про скасування Закону, але про його нову інтерпретацію, що поверне «початковий сенс». Любов не знає меж: можливо любити навіть свого ворога й молитися за переслідувачів, бувши «дітьми Отця, Який в небі», що посилає сонце або дощ і для добрих і для лихих, праведних і неправедних.

«Ось у чому полягає велика таємниця, що лежить в основі всієї нагірної проповіді: будьте дітьми Отця вашого, Який у небі, – наголосив Папа. – На перший погляд, ці розділи Євангелії від Матея здаються моральною промовою, здається, що вони пропонують настільки вимогливу етику, яка виглядає нездійсненною, натомість відкриваємо, що це, насамперед, богословська промова. Християнин – це не той, хто старається бути кращим від інших, бо знає, що є таким самим грішником як усі. Християнин – це просто людина, яка стоїть перед новою неопалимою купиною, об’явленням Бога, Який не приносить загадку невимовного імені, але просить дітей призивати його “Отче”».

Відмежування від лицемірства та язичництва

Таким чином, Ісус вводить учнів у молитву «Отче наш», відмежувавшись «від двох груп Свого часу». Насамперед, від лицемірів, кажучи: «Коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям».

За словами Святішого Отця, існує чимало людей, які «звершують атеїстичні молитви», в яких немає Бога. Можемо зустріти людей, які кожного дня ходять до церкви, але «ненавидять інших чи обмовляють». «Якщо ти ходиш до церкви, то живи як Божа дитина, як брат чи сестра, давай справжнє свідчення, а не анти-свідчення», – сказав він, додавши, що «християнська молитва не має іншого вірогідного свідка окрім власного сумління».

А далі Ісус каже: «Не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані». Він, можливо, має на увазі притаманний стародавнім молитвам звичай «задобрити божество» серією призивань і молитов. Вистачить згадати змагання між жерцями Ваала та пророком Іллею на горі Кармель. Ісус же заохочує звертатися до Бога, як дитина до батька, що знає про її потреби. «”Отче наш” може бути навіть мовчазною молитвою: вистачить стати перед очима Бога, пам’ятаючи про Його Отчу любов, і цього достатньо, щоби бути вислуханим», – сказав Святіший Отець, підсумувавши:

«Як же прекрасно думати про те, що наш Бог не потребує жертв, щоб здобути Його прихильність. Не потребує нічого отой наш Бог: просить лише, аби під час молитви ми тримали відкритим канал спілкування з Ним, аби завжди відкривати, що ми є Його любими дітьми».