Папа: Через двері слабкості входить Боже спасіння

Коли приймаємо Бога Ісуса Христа, Який з багатого став убогим задля нас, то пізнаємо, що визнання власної слабкості – це не життєва неприємність, але необхідність для того, щоби відкритися на Того, Який дійсно сильний. На це звернув увагу Папа Франциск у своєму повчанні з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 8 серпня 2018 р., відбувалася в залі Павла VI у Ватикані.

Продовжуючи роздуми про десять Божих Заповідей, Святіший Отець далі поглиблював тему ідолопоклонства, зосередивши свою увагу на так званому «золотому тельцеві», про якого говорить Книга Виходу. Відповідний уривок був прочитаний на початку аудієнції.

Первісні людські тривоги

Як зауважив Папа, ця старозавітна подія відбувається в конкретному контексті, тобто, у пустині, де люд очікує Мойсея, який вийшов на гору, щоби отримати Божі розпорядження. Пустиня – це місце, в якому панують «непевність і нестабільність, де бракує води, поживи та пристановища». Таким чином, пустеля є «образом людського життя, умови якого є непевними та не мають непорушних гарантій».

«Ця непевність викликає в людини першочергові тривоги, про які Ісус згадує в Євангелії: “Що їстимемо? Що питимемо? У що зодягнемося?”. Все це – первісні тривоги. А пустеля загострює ці тривоги»,– сказав Святіший Отець.

Саморобна релігія

І в цій пустині сталося щось такого, що запалило ідолопоклонство. Мойсей затримувався, і для людей бракувало «орієнтиру», яким був Мойсей, «обнадійливого проводу, що ставало нестерпним». Тому народ почав вимагати «видимого бога». Вони звернулися до Арона з проханням: «Зроби для нас бога, що йтиме перед нами».

«Людська природа, щоб втекти від непевності, якою є пустиня, шукає “саморобну” релігію: якщо Бог не показується, зробімо бога згідно з нашими мірками. Перед обличчям ідола не існує загроза отримати поклик, що спонукає вийти із власних забезпечень, бо ідоли “мають уста, але не говорять” (Пс 115,5). Таким чином розуміємо, що ідол – це лише привід, ідол є відмовкою для того, щоби поставити себе самих у центрі дійсності, у поклонінні ділу власних рук», – сказав Папа, цитуючи енцикліку «Lumen fidei».

Відвічні спокуси

«Арон, – вів далі Святіший Отець, – не зумів протистояти вимогам люду та створив золотого тельця. На Близькому Сході телець мав подвійне значення: з одного боку, він представляв плідність та достаток, а з іншого – енергію та силу. Але, насамперед, він був золотим, що є символом багатства, успіху, сили та грошей. Ось вони, великі ідоли – успіх, влада та гроші. Це відвічні спокуси! Ось чим був золотий телець: символом всіх прагнень, які створюють ілюзію любові, але, натомість, поневолюють, бо ідол завжди поневолює», – сказав Папа, порівнявши дію ідола до способу полювання змії, яка гіпнотизує пташку поглядом, і ця залишається непорушною.

За словами Наступника святого Петра, все це зроджується із нездатності «покладатися, насамперед, на Бога, у Ньому шукати власні забезпечення», дозволити на те, щоби Він «надав справжньої глибини прагненням нашого серця». Саме це дає змогу переносити також і слабкість, непевність і нестабільність. Посилання на Бога робить нас сильними, а без першості Бога з легкістю «впадаємо в ідолопоклонство та вдовольняємося нещасними забезпеченнями».

«Це спокуса, яку ми постійно зустрічаємо на сторінках Біблії. Добре подумаймо над цим. Вивести народ з Єгипту Богові не коштувало великих зусиль: Він це зробив знаками могутності та любові. Але великою працею для Бога стало усунути Єгипет із серця народу, тобто, усунути з його серця ідолопоклонство. І Бог далі трудиться над тим, щоб усувати його з нашого серця», – сказав Папа.

Визнати власну неміч, щоб відкритися на Бога

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що коли «приймаємо Бога Ісуса Христа, Який з багатого став убогим задля нас, відкриваємо, що визнати свою слабкість не є неприємністю людського життя, але передумовою для того, щоби відкритися на Того, Який дійсно є сильним».

«Таким чином, – додав він, – через двері слабкості входить Боже спасіння. Саме задля власної неспроможності людина відкривається на Боже батьківство. Свобода людини народжується з того, щоби дозволити на те, аби істинний Бог був єдиним Паном. І це дозволяє прийняти власну слабкість та прогнати ідолів зі свого серця».

Погляд на розп’ятого Ісуса

Завершуючи, Папа зазначив, що ми, християни, зосереджуємо свій погляд на розп’ятому Ісусі, що є слабким, зневаженим, позбавленим усього. Але саме в Ньому «об’являється обличчя істинного Бога, слава любові, а не блискучого обману». Пророк Ісая каже: «Його ранами ми зцілилися».

«Ми зцілилися, – підсумував Святіший Отець, – саме слабкістю людина, Яка була Богом. Ранами. І саме з власної слабкості можемо відкритися на Боже спасіння. Наше зцілення приходить від Того, Який став убогим, прийняв поразку, до глибини взяв на Себе нашу непевність, аби наповнити її любов’ю та силою. Він приходить для того, щоб об’явити нам Боже батьківство; в Христі наша слабкість вже не є прокляттям, але місцем зустрічі з Отцем і джерелом нової сили з висоти».