Папа до єпископів США про навернення та спільність, як шлях повернення вірогідності
Рана, завдана вірогідності, не виліковується виключно організаційними критеріями, але вимагає навернення. Необхідною є єдність, шукаючи шляхів примирення. Такими думками Папа Франциск ділиться з єпископами США, надіславши їм листа з нагоди організованих з його ініціативи реколекцій, які для ієрархів проводить проповідник Папського Дому о. Раньєро Канталамесса. Святіший Отець зазначає, що хотів би особисто супроводити єпископів в їхній призадумі, молитві та протидії «культурі надуживань», але з логістичних причин це неможливо, тому цей лист покликаний надолужити його відсутність.
Роздуми Папи зосереджені на словах Ісуса Христа, записаних євангелистом Марком: «Хто з вас хоче бути першим, нехай стане слугою всім». Як зауважив Святіший Отець, Євангелія не приховує того факту, що й між учнями існували «напруження та суперечки», пов’язані з шуканням перших місць, заздрістю, чи вказує на змови проти Ісуса з боку політичної та релігійної верхівки того часу.
Пильність і розпізнання
Глава Католицької Церкви підкреслює, що саме у важкі хвилини слід чувати над тим, аби «наші рішення, вибори, дії та наміри» не були зіпсовані цими внутрішніми конфліктами, але були відповіддю Господеві. Отож, потрібні пильність і розпізнавання, щоб почути те, що подобається Богові. «Чимало дій, – нагадує він, – можуть бути корисними, добрими й необхідними, навіть можуть здаватися правильними, але не всі мають “присмак” Євангелія».
Потрійна рана зловживань
«Останніми часами Церква в США пережила потрясіння багатьма скандалами, які до глибини зачіпають її вірогідність», – пише Папа, вказуючи на жахливий період в житті тих, які зазнали зловживань владою й сумлінням та сексуальних зловживань з боку священиків, богопосвячених осіб чи мирян. «Вірогідність Церкви підважена та послаблена цими гріхами та злочинами, але особливо – бажанням приховати їх», – зазначає він, додаючи, що саме це породило відчуття беззахисності серед вірних.
Дискредитація справжнього свідчення
Як зауважує Святіший Отець, ситуація, що склалася, використовується також як виправдання для того, щоб постійно дискредитувати та піддавати сумнівам самопожертву багатьох християн, адже щоразу, коли слово Євангелія стає «незручним свідченням», не бракує голосів, які хочуть «змусити його змовкнути», вказуючи на непослідовність членів Церкви та пастирів. І ця рана поширюється на спільноту єпископів, породжуючи не «здорове та необхідне зіставлення», але «поділи та відчай».
Організаційних методів недостатньо
На думку Папи, щоб вирішити цю проблему, необхідний новий підхід. Рана, завдана вірогідності, не розв’язується декретами чи скликанням нових комісій, або ж «покращуючи штатний розподіл, ніби йдеться про начальників відділу кадрів». Неприйнятним є бачення, яке применшує роль пастиря до організаційних обов’язків у «євангелізаційному підприємстві». Такі заходи також є необхідними, але не є достатніми, бо виникає ризик звести все до організаційних проблем.
Рана, завдана вірогідності, торкається «нашого способу творити взаємини». Отож, необхідно відбудовувати здоровий та зрілий простір, де шанується цілісність кожної особи. «Це вимагає не лише нової структурної організації, але також навернення нашого способу думання, молитви, користування владою і грошима, наших стосунків між собою та зі світом», – наголошує Святіший Отець.
Вірогідність – плід єдності
За словами Святішого Отця, «нова церковна пора» потребує пастирів, що є вчителями розпізнавання присутності Бога серед Свого люду, а не «простих адміністраторів», оскільки «ідеї обговорюються, а життєві ситуації розрізнюються». Таким чином, необхідно знайти спільний дух, спроможний допомогти у розпізнаванні «не для того, щоб здобути спокій, який є плодом людської рівноваги чи демократичного голосування», але знайти «колегіально-батьківський спосіб» прийняття існуючої ситуації.
Папа пояснює, що вірогідність не вкорінюється в нас самих, у наших заслугах чи почестях, у претензіях на те, щоби виправдовуватися власними здібностями чи бідою інших. Вірогідність, натомість, буде плодом «згуртованого тіла», яке визнаючи себе грішним, «спроможне оголосити необхідність навернення», звіщаючи не себе самих, але Ісуса, щоб засвідчити, що навіть і в найтемніші хвилини Господь відкриває нові шляхи.
Католицькість – це не лише доктринальне чи юридичне питання
Святіший Отець також нагадує про те, що віра та сумління, позбавлені спільнотного виміру, скочуються до того, що починають проповідувати «Бога без Христа, Христа без Церкви, Церкву без люду». Таким чином, виникає ризик зробити з Бога «ідола окресленої групи». Натомість, «постійне посилання» на всезагальне сопричастя, Учительський уряд Церкви та тисячорічне Передання запобігає «абсолютизації “партикуляризму” певної групи, періоду чи культури всередині Церкви».
Як зауважує Папа, католицькість також залежить від здатності пастирів вчитися слухати одні одних та працювати спільно. Її не можна применшити лише до «чисто юридичного чи доктринального» питання. Вона, радше, нагадує про те, що ми не прямуємо вперед поодинці. І це «колегіальне усвідомлення» себе «грішниками в постійному наверненні» дає змогу «ввійти в спільність з нашим людом», визволяючи від «марнославної показності».
Єпископ Риму наголошує на тому, що слід відкласти набік взаємні обвинувачення та докори, уникати лихослів’я та обмов, обравши шлях «молитовного та покаянного прийняття наших обмежень та гріхів, підтримуючи діалог, зіставлення та розпізнавання», тобто, все те, що допомагатиме знаходити «євангельські стежки, які сприятимуть примиренню та вірогідності, якої від нас вимагає наш люд і наша місія». Церква й Божий люд вже надто багато вистраждали і страждають задля зловживань та неправильного підходу до проблеми, аби помножувати ці страждання, «бачачи поділений єпископат, зосереджений більше на тому, щоб підривати довір’я, аніж шукати шляхів примирення».
Служіння – це не маркетинг чи стратегія
Глава Католицької Церкви заохочує не шукати перших місць, оплесків для своїх вчинків, уникати оцінювання власних зусиль згідно з критеріями, які панують в діловому світі, відкриваючись, натомість, на «перетворюючу силу Божого Царства». «Не можемо дозволити на те, щоби серед бурі втратити віру в мовчазну, щоденну на дієву силу Святого Духа в серцях людей та в історії», – пише він, підкреслюючи, що вірогідність народжується з «щирого і щоденного служіння», яке не полягає в «маркетингові» чи в «стратегічному плані відновити втрачені позиції», але належить до суті Євангелія.
Церква – місце зустрічі для всіх
За словами Папи, місія Церкви полягає в тому, щоб бути «місцем зустрічі та прийняття не лише для своїх членів, але й для всього людського роду». Вона повинна невтомно трудитися над тим, щоб робити свій внесок в єдність між людьми й народами, як «символ і таїнство Христового хресного дару для всіх людей».
About The Author
