Папа Франциск про пам’ять, пророцтво і надію

На дорозі віри Церква та кожен окремий християнин повинні остерігатися того, щоб не замкнутися в системі приписів, але залишити простір для пам’яті про Божі дари, для пророцтва і для горизонту надії. Ці три слова – пам’ять, пророцтво і надія – були в центрі проповіді Папи Франциска, яку він виголосив у понеділок, 30 травня 2016 р., під час Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти».

Як зауважив проповідник, надмірне довір’я до припису в житті віри може приглушити пам’ять та динамізм Святого Духа. Ісус вказує на це книжникам і фарисеям, розповівши притчу про невдячних виноградарів, які збунтувалися проти господаря, що посадив і облаштував виноградник, віддавши його під їхню опіку. Зневаживши та повбивавши слуг, яких господар посилав, аби забрати належне, вони замислили забрати собі увесь спадок, піднісши руку на господаревого сина.

За словами Святішого Отця, вбивство слуг і сина, які символізують біблійних пророків та Христа, показує образ народу, «замкненого у собі, не здатного відкритися на Божі обітниці, народу, який не очікує Божих обітниць, народу, позбавленого пам’яті, пророцтва і надії». Провідників цього народу цікавило лише зведення мурів закону, «замкненої юридичної системи», і нічого більше.

«Пам’ять їх не цікавила. Щодо пророцтва, то, мовляв, краще, аби не приходили пророки. Надія? Кожен сам побачить… Це система, за допомогою якої легітимізуються книжники та ті богослови, які прямують шляхом казуїстики й не допускають свободи Святого Духа, не розпізнають Божого дару, намагаються зв’язати Святого Духа, бо не допускають ні пророцтва, ні надії», – зауважив проповідник, додаючи, що Ісус, перебуваючи у пустелі після Хрищення, «був спокушуваний загубити пам’ять про Свою місію, не залишити місця для пророцтва та віддати перевагу безпеці, а не надії».

«Пізнавши у Собі ці спокуси», Ісус, промовляв до книжників і фарисеїв, викривав той факт, що вони, навернувши когось, вчиняють його «невільником». «Народ, організований таким чином, Церква, так організована, породжує невільників. І саме в цьому світлі можемо зрозуміти слова святого Павла, коли він говорить про неволю закону та про свободу, яку приносить благодать. Народ чи Церква є вільними тоді, коли зберігають пам’ять, залишають місце для пророків та не втрачають надії», – наголосив Папа.

Як підкреслив далі Святіший Отець, впорядкований виноградник – це образ «Божого люду, Церкви та нашої душі», про яких Небесний Отець завжди дбає «з великою любов’ю та ніжністю». І бунтувати проти Нього означає «втратити пам’ять про дар», отриманий від Бога, а для того, щоб «пам’ятати про нього й не збитися з дороги», важливо «постійно повертатися до коренів».

«Чи я зберігаю пам’ять про чудові речі, які Господь учинив у моєму житті? Чи зберігаю пам’ять про Господні дари? Чи я здатний відкрити серце пророкам, тобто тим, хто підказує мені: це неправильно, слід прямувати туди, вперед, не бійся та ризикни? Чи я відритий на це, а може залишаюся боязким, віддаючи перевагу тому, аби сховатися у клітці закону? Врешті, чи покладаю надію на Божі обітниці за прикладом праотця Авраама, який вийшов зі своєї батьківщини, не знаючи куди йде, а лише тому, що надіявся на Бога? Буде корисним, – підсумував Папа, – якщо поставимо собі ці три запитання».