Папа Франциск: У молодих священиках бачу молодість Церкви

«Радію, що кілька місяців після проголошення нової «Ratio Fundamentalis» можу обговорити з вами великий дар священства. Цей документ говорить про цілісну формацію, яка здатна охопити всі життєві аспекти; і, таким чином, вказує на шлях для виховання учня-місіонера. Це є прекрасний шлях, але, воднораз, і вимогливий», – розпочав свою промову Папа Франциск, приймаючи у четвер, 1 червня 2017 р., учасників Пленарної Асамблеї ватиканської Конгрегації у справах духовенства, яка від 30 травня до 1 червня 2017 р. відбувалась у Генеральному Домі Отців Єзуїтів у Римі, звертаючи їхню увагу саме на ці два аспекти життя, зокрема, молодих священиків, в яких він бачить молодість Церкви: з одного боку – на ентузіазм та радість священства, а з іншого – на труднощі та боязні апостольського служіння.

На переконання Вселенського Архиєрея, молодий священик відчуває в глибині своєї душі радість та силу отриманої під час свячень благодаті, але також й тягар відповідальності, що покладений тепер на його плечі, як теж і очікування Божого народу. «Як переживає все це молодий священик? Що він носить у своєму серці? Чого потребує, аби його ноги, що біжать, несучи новину Євангелія, не були спаралізовані перед страхами та першими труднощами?» – над цими питаннями Глава Католицької Церкви заохотив задуматись членів Пленарної Асамблеї.

Серед іншого, Святішій Отець наголосив, що необхідно признатись до того, що дуже часто люди поверхнево та надто легковажно критикують молодь, мовляв, вона сьогодні дуже нестабільна та позбавлена ідеалів. Без сумніву, існують молоді люди, тендітні, розгублені та заражені культурою споживацтва та індивідуалізму, проте, це не повинно затьмарювати наші очі, аби визнати, що сьогоднішня молодь теж здатна до високих ставок у житті, до великодушного прямування життям, до погляду в майбутнє з надіє, незважаючи на те, що сучасне суспільство цю надію втрачає, молодь є креативною, сміливою до змін та великодушною до інших чи заради таких ідеалів як солідарність, справедливість та мир. Незважаючи на всі обмеження, молодь завжди є великим ресурсом! У цьому ключі Глава Католицької Церкви закликав поглянути на молодих священиків, яких, як бачимо у світлі Святого Письма, Господь кличе, їм довіряє та висилає на місію.

Як показують приклади із Старого та Нового Завітів, Господь Бог кличе до проповідування та місії різних людей, але це покликання ніколи не ґрунтується на людських силах та здібностях покликаних, але на їхній готовності до того, щоб Святий Дух провадив ними. «Ось те, що я б хотів сказати молодим священикам: ви покликані, ви дорогі для Господа! Бог дивиться на вас із ніжністю Батька і після того, як влив любов до Себе у ваше серце, не дозволить, щоб ви похитнулись у своїх кроках. В Його очах ви цінні і Він вірить, що ви будете на висоті місії, до якої Він вас покликав», – мовив Святіший Отець, наголосивши на тому, що дуже важливо, щоб парохи та єпископи підтримувати молодих священиків, додаючи їм відваги та сміливості, і не клопотались надмірно тим, щоб заповнити вакантні місця.

У цьому контексті Папа наголосив на двох справах: по-перше, що не слід заповнювати вакантні місця людьми, які не мають Господнього покликання, а необхідно добре перевірити покликання кандидата, впевнитись у тому, що його насправді кличе Господь, а не якісь інші причини. Не слід приймати всіх лише з огляду на те, що нам потрібні священики. А по-друге, не можна залишати молодих священиків самих, наодинці. Священикам, зокрема молодим, необхідна близькість їхнього єпископа, їм потрібно відчувати, що вони мають батька, який завжди є поруч. «Не можна керувати дієцезією без близькості, не можна виховувати та освячувати священика без батьківської близькості єпископа», – підкреслив Єпископ Риму.

А переходячи до нещодавно проголошеного документу «Ratio Fundamentalis», у якому говориться про священика як про учня-місіонера, що перебуває у постійній формації, Святіший Отець забажав заторкнути деякі важливі риси поведінки молодого священика.

Спершу він вказав на необхідність постійної молитви. Щоб бути «рибалкою людей», священик повинен насамперед сам усвідомити, що Христос його впіймав Своєю ніжністю. Покликання священика розпочинається з того моменту, коли він залишає «землю індивідуалізму та особистих планів» та розпочинає «святу подорож», повністю ввірившись тій Любові, Яка його покликала, голос Якої прозвучав у його серці. Тому, священик, подібно, як рибалки з Галилеї, залишає свої сіті та йде за Христом. Отож, священик, щоб бути успішним «рибалкою людей», повинен завжди перебувати у тісному зв’язку із Господом через молитву. Душпастирське служіння не є перешкодою молитовному життю. Саме у семінарії людина здобуває те вміння гармонійно поєднати час молитви, праці та відпочинку. Кожного дня священик потребує зупинитись, прислухатись до слів Господа Бога, стати перед кивотом.

Продовжуючи, Папа вказав на потребу постійної формації, адже священик є тим, хто завжди в дорозі, хто постійно перебуває на шляху вдосконалення. Священик ніколи не повинен думати, що він вже осягнув бажаний результат у духовному житті, навпаки, його руки завжди повинні бути простягнуті до Господа, дозволяючи Йому себе виховувати та вдосконалювати. Саме тому, священик повинен завжди осучаснюватись та бути постійно відкритим на Божі несподіванки. У цьому священикові сприятиме перебування «в мережі» з іншими священиками, дбання про священиче сопричастя.

На закінчення Вселенський Архиєрей підкреслив, що життя священика не є бюрократичним виконанням обов’язків чи якоюсь сукупністю релігійних чи літургійних практик, які потрібно звершити. Священик – це не бюрократ, а пастир Божого народу. Бути священиком – це віддати життя Господеві та людям, нести у власному тілі радості та смутки інших людей, витрачати на них час та сили, щоб лікувати їхні рани, подаючи всім ніжність Бога-Отця. Мова йде про те, що священик повинен бути серед людей, бути близьким до них: не лише як друг, але, як той. Хто вміє розділити цілим серцем їхнє життя, вислухати їхні запитання та в дієвий спосіб стати учасником їхнього життя. Люди, зокрема молодь, не потребують професіонала святих речей чи якогось героя, тобто, когось ззовні, чужого, а прагнуть священика, який би вмів щиро розділити їхні труднощі та радості, який би був поруч, який би вмів з любов’ю вислухати їх, тобто, який би мав серце, повне любові та співчуття.