Папа францисканцям про те, що означає бути «меншим братом»

«Всі однаково називатимуться меншими», – цитуючи ці слова із правил святого Франциска з Ассізі, Папа Франциск поділився думками про значення «меншості» у францисканській харизмі, приймаючи у четвер, 23 листопада 2017 р., представників Першого Ордену та Третього Регулярного Ордену цієї чернечої родини.

«Цими словами святий Франциск не вказує на щось факультативне для своїх співбратів, але на установчий елемент вашого життя та місії, – сказав Святіший Отець, промовляючи до гостей. – У дійсності, у вашій формі життя прикметник “менший” позначає іменник “брат”, надаючи узам братерства характерну та властиву якість».

За словами Наступника святого Петра, святий Франциск отримав спонуку поставити меншість як суттєвий елемент своїх послідовників не лише задля аскетичних та соціальних причин, але також із споглядання втілення Божого Сина. І наслідуючи ту ж логіку, яку святий Павло описує словами «бувши багатим, став убогим», святий Франциск дослівно здійснив відречення, коли добровільно, аж до наготи, позбавив себе усіх земних благ, аби цілковито віддатися Богові та співбратам.

«Життя святого Франциска було позначене зустріччю з нужденним Богом, присутнім серед нас в Ісусі з Назарету: це смиренна та прихована присутність, яку Ассізький Бідняк споглядав й адорував у Воплоченні, в хресті та в Пресвятій Євхаристії. З іншого боку, знаємо, що однією з євангельських сторінок, які найбільше вражали Святого Франциска, було вмивання ніг учням під час Тайної вечері», – пригадав Папа, поділившись далі думками про францисканську меншість, як місце зустрічі й сопричастя з Богом, зі співбратами й усіма людьми та зі створінням.

Щодо стосунків із Богом, то Святіший Отець зауважив, що згідно із святим Франциском, людина нічого не має свого, крім власного гріха й вартує лише те, чого вона варта перед Богом. А це вимагає у стосунках з Богом бути як дитина, смиренними й довірливими, та наслідувати митаря з притчі, усвідомлюючи свій гріх та остерігаючись фарисейської гордині.

«Характерною ознакою вашої духовності є духовність надолуження Богові. Все добро, яке є в нас чи яке ми можемо зробити, є даром Того, Який для святого Франциска був Добром, “усім добром і найвищим добром”, а тому все слід повертати “всевишньому, всемогутньому й доброму Господеві”. Ми робимо це через прославу, коли живемо євангельською логікою дарування, яка спонукає виходити із замкненості в собі назустріч іншим і приймати їх до свого життя», – сказав Папа, переходячи до наступного аспекту, тобто, меншості, як місця зустрічі з ближніми.

Насамперед, йдеться про те, щоб «уникати будь-яких наставлень вищості», тобто, відкидати спрощені судження про інших та спокуси використовувати владу з метою підпорядковувати інших. Меншістю, як ісповіданням убогості, живемо тоді, коли «у стосунках розвиваємо дух не присвоювання; коли цінуємо все те, що є позитивного в ближньому, як дар, який походить від Господа; коли настоятелі звершують служіння влади з милосердям».

«Необхідність дати вираження вашому братерству у Христі веде до того, що ваші міжособистісні стосунки слідують за динамізмом любові, тож коли справедливість приводить до визнання прав кожного, любов перевищує ці права та кличе до братерського сопричастя; бо не права ви любите, а братів, яких повинні приймати з пошаною, зрозумінням та милосердям. Брати, а не структури є важливими», – вів далі Святіший Отець, зазначаючи:

«Меншістю слід жити також у взаєминах з усіма людьми, яких ви зустрічаєтеся, виходячи на стежки світу, з якнайбільшим дбанням уникаючи будь-якого наставлення вищості, яке може віддаляти вас від інших». Святий Франциск висвітлює у своїх правилах цю вимогу тоді, коли каже про вибір нічого собі не присвоювати та бути готовим розділити своє життя з найбільш відкиненими, дійсно найменшими в суспільстві.

«І прошу вас, – додав Папа, – коли провадите якусь діяльність на користь “найменших”, відкинених та найостанніших, ніколи не робіть це із п’єдесталу вищості. Думайте, радше, про те, що все, що ви для них робите – це спосіб повернути те, що ви отримали задарма».

Врешті, говорячи про меншість, як місце зустрічі зі створінням, Святіший Отець вказав на те, що для святого Франциска створений світ, природа була «сестрою, з якою розділяємо існування, і прекрасною матір’ю, яка приймає нас у свої обійми». «Сьогодні, як знаємо ця сестра і мати обурюється, бо зазнає поганого ставлення до себе», – сказав він, закликаючи:

«Перед обличчям глобального знищення довкілля, прошу вас, як дітей Ассізького Бідняка, вступати в діалог з усім створінням, позичаючи йому свій голос, аби прославляти Творця, й, наслідуючи святого Франциска, майте особливу дбайливість до створіння, долаючи будь-які економічні розрахунки чи ірраціональний романтизм. Співпрацюйте з різними ініціативами на користь дбання про спільний дім, завжди пам’ятаючи про тісний зв’язок між убогими й тендітністю планети, між економікою, розвитком, дбанням про створіння та рішенням на користь бідних».