Папа: Господь спас нас не тріумфальним входом чи чудесами, але впокорившись

«“Благословенний хто йде в ім’я Господнє”, – взивав святковий єрусалимський натовп, вітаючи Ісуса. Ми також пішли за цим ентузіазмом: вимахуючи пальмовими та оливковими галузками, ми висловили прославу та радість, прагнення прийняти Ісуса, який приходить до нас. Так, подібно до того, як Ісус увійшов до Єрусалиму, Він також бажає увійти до наших міст, до нашого життя. Подібно до того, як у Євангелії зробив це, сидячи на осляті, Він приходить до нас смиренно, але “в ім’я Господнє” – силою Своєї божественної любові прощає наші гріхи та примирює нас з Отцем і з самими собою», – цими словами Папа Франциск розпочав проповідь, виголошену під час Святої Меси Страстей Господніх, яку він очолив на площі Святого Петра у Ватикані в Пальмову неділю 20 березня 2016 року.

Святіший Отець зауважив, що Ісус задоволений ентузіазмом людей, і також ніщо не може завадити нам «віднайти у Ньому джерело нашої радості, справжньої радості, яка є тривалою та приносить мир». «Але сьогоднішня літургія, – додав він, – вчить нас, що Господь спас нас не тріумфальним входом чи шляхом могутніх чудес».

Святий Павло підсумовує цей шлях спасіння двома словами: понизився та впокорився. Задля нашого спасіння Ісус «зрікся слави Божого Сина і став Сином людським, щоб в усьому бути солідарним з нами грішниками, хоча Сам Він – без гріха». Він жив між нами «не як цар чи князь, але як слуга», тобто, «впокорився», а «безодня цього Його впокорення, як показує Страсний Тиждень, не має дна».

Першим жестом цієї безмежної любові, за словами Папи, є вмивання ніг учням. «Своїм прикладом Він показав нам, що ми потребуємо, аби нас досягла Його любов, яка схиляється над нами. І ми не можемо цього уникнути, ми не можемо любити, не дозволивши Йому спочатку полюбити нас, не досвідчивши його вражаючої ніжності й не погодившись з тим, що істинна любов полягає в конкретному служінні», – сказав Наступник святого Петра, зазначаючи, що це «лише початок».

Вершиною впокорення Ісуса стали Страсті: Його продано за тридцять срібняків, учень зрадив поцілунком… Майже всі інші повтікали, а Петро тричі відрікся… Принижуваний насмішками й плювками, Він пережив жорстоке катування тіла, зневагу й несправедливий засуд з боку релігійної та політичної влади. А те, що Пилат відправив його до Ірода, а той знову – до римського намісника, спричинилося до того, що Ісус зазнав також байдужість, «бо ніхто не хотів взяти на себе відповідальність за Його долю». «Мені спадають на думку чимало людей, – зазначив у цьому контексті Святіший Отець, – багато відкинених за борт суспільного життя, біженці, за долю яких ніхто не хоче взяти на себе відповідальність».

Роздумуючи над Христовими страстями, бачимо натовп, який «перемінив прославу в крик обвинувачення». Далі – смерть на хресті, «призначена для зрадників, рабів і найгірших злочинців». «Самотність, знеславлення та біль, – вів далі Папа, – ще не є вершиною Його пониження. Щоб бути в усьому солідарним з нами, Він на хресті також зазнав таємниче покинення Отцем. Але у цьому покиненні Він, однак, молиться та ввіряється: Отче, в твої руки віддаю свого духа».

Останньою спокусою, серед насмішок, були заклики зійти з хреста, «перемогти зло силою, показавши обличчя могутнього й непереможного Бога». «Ісус, натомість, – пояснив проповідник, – саме тут, на вершині пониження, об’являє істинне обличчя Бога, яким є милосердя. Він прощає розпинателям, відчиняє двері раю розкаяному розбійникові та зворушує серце сотника. Якщо таємниця зла є бездонною, безмежною є дійсність Любові, яка пройшла через нього, дійшовши аж до гробу та аду, приймаючи на себе увесь наш біль, щоб надолужити за нього, приносячи світло посеред темряви, життя серед смерті, любов серед ненависті».

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що цей приклад Бога, «Який понизився задля нас», може нам здаватися чимось дуже далеким, адже «для нас здається чимось важким принаймні трішки забутися про себе самих». Але ми «покликані обрати Його шлях», яким є «шлях служіння». «Ми можемо ступити на цю дорогу, зупиняючись цими днями для того, щоб споглядати на Розп’ятого. Це – “Божа кафедра”. Заохочую вас, – сказав Папа, – протягом Страсного Тижня часто споглядати на цю “Божу кафедру”, щоб навчитися смиренної любові, яка спасає та приносить життя, щоб зректися егоїзму, шукання влади і слави».