Папа: Християнська надія спонукає ризикувати задля несення добра

«Християнин не призначений для того, аби нудьгувати, але щоб бути терпеливим», – наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції в середу, 11 жовтня 2017 р., ділячись думками про надію, як про «чуйне очікування». За його словами, тема чування є однією з провідних у Новому Завіті. Ісус навчав Своїх учнів: «Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає».

Як зауважив Святіший Отець, після Ісусового воскресіння, в якому «чергуються спокійні та тривожні моменти», християни ніколи не здаються. Євангелія заохочує бути чуйними, а Ісус бажає, щоб наше життя було трудолюбивим, аби ми ніколи не втрачали пильності та «з вдячністю та захопленням приймали кожен день, дарований нам Богом».

«Кожен ранок – це чиста сторінка, яку християнин починає писати добрими ділами. Ми вже були спасенні Ісусовим відкупленням, але тепер очікуємо повного виявлення Його панування: коли, врешті, Бог буде всім в усіх (пор 1 Кор 15,28). У вірі християн немає нічого певнішого, ніж ця зустріч з Господом, коли Він прийде. І коли надійде цей день, ми, християни, хочемо бути як ті слуги, що провели ніч із підперезаними боками та запаленими світильниками: слід бути готовими до спасіння, що надходить, готовими до зустрічі», – сказав Наступник святого Петра, додаючи:

«Християнин не призначений для нудьгування, а радше для терпеливості. Він знає, що також і серед монотонності деяких завжди однакових днів приховане таїнство благодаті. Існують люди, які завдяки витривалості своєї любові стають немовби криницями, що зрошують пустелю. Ніщо не стається надаремно й жодна ситуація, в яку занурений християнин, не є повністю нечутливою до любові. Жодна ніч не є настільки тривалою, аби змусити нас забути про радість світанку. І чим більша пітьма, тим ближчим є світанок».

Як зауважив Папа, якщо залишимось з’єднаними з Ісусом, «холод важких хвилин не паралізуватиме нас», і навіть якщо увесь світ промовлятиме проти надії, то християнин знає, що в майбутньому є Христове повернення. І хоч ніхто не знає, коли це трапиться, думки про те, що наприкінці нашої історії є Милосердний Ісус, вистачає для того, «щоб наповнитись довірою та не проклинати життя».

За словами Святішого Отця, Ісус є немовби домівкою, в якій ми перебуваємо та з вікон якої споглядаємо на світ. «Отож, не замикаймося у собі самих, не оплакуймо меланхолійно минуле, вважаючи його золотим, але завжди дивімося вперед, у майбутнє, що не є лише ділом наших рук, але, насамперед, постійною турботою Божого провидіння», – закликав він.

Папа також зауважив, що той, хто несе надію у світ, ніколи не є податливим, й «не існує будівничого миру, який, врешті-решт, не поступається своїм особистим миром, беручи на себе проблеми інших», – сказав він, пояснюючи: «А це тому, що християнин ризикує, не боїться ризикувати задля несення добра, того добра, яке Ісус дарував нам немов скарб».

«Кожного дня свого життя, – підсумував Святіший Отець, – повторюймо заклик, який перші християни рідною арамейською мовою висловлювали словами: “Marana tha”, і які знаходимо в останньому рядку Біблії: “Прийди, Господи Ісусе!” (Одкр 22,20). Це приспів кожного християнського буття: в нашому світі нам не потребно нічого іншого, як бути приголубленими Христом. Яка це за благодать під час молитви у важких днях цього життя почути Його голос, що відповідає та запевняє нас: “Ось я прибуду скоро” (Одкр 22,7)».

Вітаючи після катехизи учасників загальної аудієнції, Папа привітав також провід та членів Конгрегації Східних Церков, що зібралися цими днями у Римі на пленарну зустріч, що збігається із 100-річчя її заснування. «Ввіряю ваші праці заступництву святого Івана ХХІІІ, літургійна згадка про якого припадає сьогодні, аби Конгрегація для Східних Церков і надалі з великодушною посвятою здійснювала служіння католицькому Сходові», – побажав він.