Папа: Ісус закликає перебувати в Ньому, а не в наших ідеях
Не максимальна ефективність, але смирення в слуханні, харизма буття разом та мужність відречення є суттєвими елементами шляху Церкви. На це вказав Папа Франциск, проповідуючи пі час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані, яку він очолив у четвер, 23 травня 2019 р., з нагоди початку ХХІ Генеральної Асамблеї «Caritas Internationalis».
Не готове і впорядковане, а в постійній дорозі
Відправною точкою для роздумів Святішого Отця став прочитаний уривок з Діянь Апостолів, в якому розповідається про так званий Єрусалимський Собор – перше велике зібрання Церкви. Трапилося неочікуване: язичники прийняли віру. З цього виникло запитання: чи повинні вони прийняти всі приписи давнього закону? Ісуса вже не було з ними, Він не залишив жодних підказок… «Чому Ісус не залишив завжди чітких та швидко резолютивних правил?» – зазначив проповідник, вказуючи на те, що саме в цьому й полягає «спокуса максимальної ефективності», що полягає в тому, щоб уявляти, ніби в Церкві все добре, якщо вона все тримає під контролем, коли все впорядковане.
«Але Господь не діє так; він не посилає Своїм відповідь з неба, не відповідає, а посилає Святого Духа. А Святий Дух не приходить з розпорядком в руках, але немов вогонь. Ісус не хоче, щоб Церква була досконалим макетом, самозакоханою у власній організованості та спроможною захистити власне добре ім’я», – сказав Папа, додаючи: «Ісус жив не так, але постійно перебуваючи в дорозі, не боячись життєвих потрясінь. Наша життєва програма – Євангеліє, в ньому вміщене все. Воно вчить нас, що питання не вирішуються з готовим рецептом, що віра – це не розпорядок, але – “Дорога”, якою слід прямувати разом».
Мужність відречення
Як зауважив проповідник, висновком цієї дискусії не було накласти щось нового, але відмовитися від дечого старого. Й ідеться не про дрібниці, але про важливі релігійні традиції та приписи, дорогі для вибраного народу. На карті стояла релігійна ідентичність. Але для добра місії «також і ті людські переконання й традиції, які є радше перешкодою, а не допомогою, можна та слід облишити».
«Також і ми потребуємо наново відкрити разом красу відречення, насамперед, від себе самих», – мовив Святіший Отець, вказуючи на те, що «Бог очищає, спрощує, часто спричиняє зростання забираючи, е не додаючи». Бо щоб іти за Господом, слід не бути обтяженими. «Як Церква, ми не покликані до бізнес-компромісів, але до євангельського пориву. Й очищаючись, реформуючись, ми повинні уникнути псевдопрогресу, вдавання, ніби щось змінюємо, нічого не міняючи в дійсності», – наголосив він, додаючи, що так стається тоді, коли, намагаючись «йти в ногу з часом», лише гримується поверхня, Господь, натомість, «не хоче косметичних покращень, але навернення серця, яке здійснюється через зречення».
Покора слухання
Далі Папа звернув увагу на те, що до мужності відречення первісна спільнота дійшла, вирушивши зі смирення слухання. Кожен дав можливість висловитися іншому та був готовий змінити свої переконання. «Слухати вміє лише той, хто дозволяє голосові іншого насправді увійти в себе», – сказав він, зазначивши, що слідуючи дорогою слухання, стаємо покірними. Смирення народжується, коли перестаємо перебувати в центрі та зростає через впокорення. Дорогою «смиренного служіння» прямував Ісус.
«Для того, хто хоче ходити дорогами любові, покора та слухання означають вухо, повернуте до найменших», – зазначив Святіший Отець, підкреслюючи, що «завжди важливо вислухати голос всіх». Важливо також, щоб це було «слуханням життя». Апостоли Павло та Варнава розповідали про досвід, а не ідеї. «Церква робить розпізнавання саме так; не перед комп’ютером, але перед дійсністю людей. Обговорюються ідеї, а ситуації розпізнаються. Люди перш, ніж програми, зі смиренним поглядом, що вміє шукати в інших Божу присутність», – додав він.
Харизма бути разом
Від покори слухання до мужності зречення: все, за словами Папи, проходить через харизму бути разом. Під час дискусії в первісній Церкві єдність завжди переважає над відмінностями. Для кожного на першому місці не власні стратегії, але «бути й почуватися Ісусовою Церквою, зібраною навколо Петра, в любові, що творить не одноманітність, а спільність».
«Ніхто не знав усього, ніхто не має повноти харизм, але кожен тримався харизми повноти», – підкреслив проповідник, пояснюючи, що секрет цієї громади полягав у тому, що не зважаючи на різну чутливість та спрямування, на присутність сильних особистостей, панувала «сила любові в Господі». Цитуючи Боже слово, вони давали йому можливість промовляти. І якщо «голоси диявола та світу ведуть до поділів», то «голос Доброго Пастиря формує одне стадо».
Перебувати в Ісусовій любові
В читанні з Євангелії прозвучав Ісусів заклик: «Перебувайте в моїй любові». Як цього досягнути? «Слід перебувати близько до Нього, розламаного Хліба, – відповідає Папа. – Цьому допомагає перебувати перед кивотом і перед численними живими кивотами, якими є бідні. Євхаристія й убогі, нерухомий кивот і рухомі кивоти: там перебуваємо в любові та вбираємо ментальність розламаного Хліба».
Ісус стверджує, що полюбив нас як Отець полюбив Його. Оте «як», за словами Святішого Отця, означає «віддавши Йому все». Й коли «стримуємося від давання», коли на першому місці наші інтереси, які слід захистити, ми не наслідуємо того «як». Ісус же просить «перебувати в Ньому, а не в наших ідеях», позбутися претензій на те, щоб «контролювати й управляти», але «довіритися іншому та посвятитися йому».
About The Author
