Папа Іван XXIII: «Секрет мого священства – в Розп’ятому»

Папа Іван XXIII був обраний на катедру Наступника Св. Петра 28 жовтня 1958р. Його недовгий понтифікат тривав 5 років, але за цей невеликий термін Папа зумів глибоко оновити життя Церкви і вірних. Досить згадати про два епохальних жести Папи Ронкаллі: скликання Другого Ватиканського собору і публікацію енцикліки «Pacem in terris».

Коли в 1958 році кардинал Патріарх Венеції Анджело Ронкаллі був обраний Папою, багатьом вірним вже було відомо про його смирення, про лагідність пастиря, який народився в селянській родині поблизу Бергамо. Людяність стане видатною рисою Івана XXIII, стилем його понтифікату. «Добрий Папа», як його називали, притягав любов’ю і симпатією всіх – віруючих і невіруючих. Ще будучи молодим священиком, Ронкаллі так формулював свій пастирський метод: «Входити в контакт з усіма» і «не дозволяти себе задавити труднощам». Зійшовши на катедру Св. Петра, Іван XXIII приймав мужні й далекоглядні рішення, спростовуючи прогнози тих, хто бажав бачити в літньому Св.Отці «Папу перехідного періоду». Настільки ж несподіваними були і його вчинки – так, 26 грудня 1958 він відвідав римську в’язницю Regina Coeli. «Я прийшов, ви бачите, я подивився своїми очима вам в очі… нехай моє благословення буде для вас як і раніше знаком, символом того благословення, яке Господь дарував нам у Своєму Таїнстві любові», сказав Папа, звертаючись до ув’язнених.

Під час свого понтифікату Іван XXIII не раз викривав важкі умови, в яких перебувала «мовчазна Церква» у країнах радянського блоку. За свої зусилля по боротьбі з «логікою блоків» він став лауреатом премії Бальцана за мир.

Найяскравішою енциклікою його понтифікату стала «Pacem in terris», опублікована в 1963 році. Вперше Наступник Петра звертається не тільки до вірних, а й до всіх людей доброї волі, з проханням стати будівничими миру. Миру, який може бути справжнім тільки якщо він грунтується на чотирьох стовпах: істині, справедливості, любові та свободі. Серед численних нововведень, привнесених Іваном XXIII, – безпосередні стосунки зі своєю єпархією; він відвідував парафії та міські квартали Риму, а також оголосив про скликання римського Синоду. Будучи вихідцем з бідної сім’ї, Анджело Ронкаллі виявляв особливу турботу про бідних і нужденних. Він цікавився умовами праці робітників, а також присвятив соціальним питаннням енцикліку «Mater et Magistra». Іван XXIII зустрічався і з дітьми, він відвідав лікарню «Бамбіно Джезу».

У «Щоденнику душі», що дозволяє нам зазирнути в саме серце Папи, Анджело Ронкаллі писав: «Мені не потрібно бути вчителем політики, стратегії, людської науки; і без того багато вчать цих речей. Я – вчитель милосердя та істини».

Папа Ронкаллі прожив життя, наповнене глибокою духовністю і постійністю, щодня – як свідчать його духовні твори – запитуючи про свою віру і священиче покликання. На смертному ложі він промовив такі слова: «У своєму смиренні відчуваю сильний зв’язок з посттридентського традицією…» І ще, перед смертю: «Секрет мого священства – в Розп’ятому…»

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va