Папа: кожне життя є гідним, ніщо не виправдовує марґіналізацію людей

Потрібно розвивати культуру суспільного включення, яка оцінюватиме цінність життя не на основі утилітаристських критеріїв і не вважатиме «тягарем» ненароджених дітей з інвалідністю чи похилих віком на термінальній стадії. Думками про це Папа Франциск ділився з учасниками пленарної асамблеї Папської академії суспільних наук.

 

У четвер, 11 квітня 2024 р., Папа Франциск прийняв на аудієнції учасників пленарної асамблеї Папської академії суспільних наук, яка протягом трьох днів, починаючи від 9 квітня, роздумувала над темою «Змінити суспільні визначники та будувати нову культуру інклюзивності», вперше за тридцять років від свого заснування присвятивши роздуми особам з інвалідністю. Промовляючи до академіків і запрошених гостей, які зібралися в Климентинському залі Апостольського палацу, Святіший Отець наголосив на тому, що проблема марґіналізації осіб з інвалідністю поширена як у багатих, так і в бідних країнах.

«Культура відкидання мов непотребу, по суті, не має кордонів. Є люди, які вважають, що можуть визначати, виходячи з утилітарних і функціональних критеріїв, коли життя має цінність і варте того, щоб його прожити. Такий тип мислення може призвести до серйозних порушень прав найслабших людей, до великої несправедливості та нерівності, коли людина керується переважно логікою вигоди, ефективності чи успіху», – підкреслив Наступник святого Петра.

Підступність «культури смерті»

Водночас, Папа звернув увагу на менш помітну, але підступну небезпеку для осіб з інвалідністю, які починають вважати своє життя «тягарем для себе та для своїх близьких». Така ментальність, за його словами, перетворює культуру відкинення в культуру смерті. «Це дуже важливо, йдеться про дві крайнощі життя: ненароджених дітей з інвалідністю абортують, а літнім людям на термінальних стадіях пропонують солодку смерть, евтаназію», – мовив він.

Протиотрута в культурі інклюзивності

Шляхом до подолання культури відкинення є, натомість, культура інклюзивності, спрямована на те, щоб будувати й посилювати «зв’язки приналежності до суспільства». «Головними дійовими особами цієї солідарної діяльності є ті, хто, відчуваючи співвідповідальність за благо кожної людини, прагне більшої соціальної справедливості та усунення різного роду бар’єрів, які заважають багатьом людям користуватися фундаментальними правами і свободами», – зазначив Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що ситуація з можливістю осіб з особливими потребами користуватися правами, відрізняється у розвинутіших і багатших країнах та в країнах, які розвиваються. «Тому уряди, які докладають зусиль у цьому напрямку, повинні отримувати заохочення і підтримку з боку міжнародної спільноти, – сказав він. – Так само необхідно підтримувати і організації громадянського суспільства, оскільки без їхньої розгалуженої солідарної праці в багатьох місцях люди були б покинуті напризволяще».

Найнагальніші виклики

Папа вказав на необхідність будування «цілісної інклюзії», яка робить осіб з інвалідністю учасниками суспільного життя, а не лише пасивними отримувачами допомоги. За його словами, «колонами ефективної інклюзії» є солідарність і субсидіарність. У цьому контексті Святіший Отець також вказав на важливість трансдисциплінарного підходу в доланні деяких «найнагальніших викликів». «Маю на увазі технології та їхні наслідки в дослідженнях і в таких сферах, як медицина та екологічний перехід; маю на увазі комунікацію та розвиток штучного інтелекту – справжній виклик! – а також необхідність пошуку нових економічних моделей», – пояснив він, нагадуючи про те, що потрібно завжди рахуватися з гідністю людей з інвалідністю та їхнім правом на цілісний розвиток, адже вразливість є рисою людського стану загалом, а не лише осіб з інвалідністю.