Папа: Милосердя щодо інших навстіж відчиняє двері вічності

Чи виходжу із себе самого, щоб кожного дня наближатися до Господа? Чи відчуваю співчуття і чиню діла милосердя до потребуючих? Чи важливі рішення приймаю в Божій присутності? Три спонуки, щоб замислитися над воскресінням, були в центрі уваги проповіді, яку Святіший Отець виголосив під час Святої Меси за померлих ієрархів.

«Що мені підказує думка про воскресіння? Як відповідаю на покликання воскреснути?» – такі запитання, в світлі прочитаних уривків зі Святого Письма, поставив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у понеділок, 4 листопада 2019 р., відслужив у базиліці Святого Петра у Ватикані в наміренні кардиналів і єпископів, які відійшли до вічності протягом року. В цьому переліку – 13 кардиналів та 147 архиєпископів і єпископів.

Наблизитися до Господа

«Того, хто прийде до мене, не відкину», – говорить Ісус в Євангелії від Івана. Приходити до Ісуса. За словами Святішого Отця, це може звучати як загальна й самозрозуміла духовна порада. Однак, варто спробувати «конкретизувати її», запитуючи себе, чи сьогодні, виконуючи щоденні обов’язки, я наближався до Господа, чи зробив їх причиною діалогу з Ним? Чи молився за тих, кого зустрічав? «Чи, загалом, живу, прямуючи до Господа, чи обертаюсь навколо себе самого? В якому напрямку рухаюся? Чи лише стараюся справити гарне враження, захистити свою позицію, свій час і простір, а чи прямую до Господа?».

Як зауважив проповідник, Ісусові слова про те, що Він не відкине того, хто приходить до Нього, можуть вказувати на те, що існує можливість відкинення для того, хто не приходить. «Для віруючого не існує посереднього шляху: неможливо належати Ісусові й обертатися навколо себе. Той, хто належить до Ісуса, живе, виходячи в напрямку до Нього», – сказав Папа, підкреслюючи, що людське життя – це постійний вихід, починаючи від материнського лона й до відходу з цього світу.

«Сьогодні, – додав він, – коли молимося за наших братів кардиналів і єпископів, що вийшли з цього життя назустріч Воскреслому, не можемо забувати про те, що найважливішим і найважчим виходом, який надає сенсу всім іншим, є вихід із себе самих. Лише вийшовши із замкнутості в собі, відчиняємо двері, які ведуть до Господа».

Двері вічності

Другу думку для своїх роздумів Святіший Отець почерпнув із читання з Книги Макавеїв, де розповідається про «благородний жест» Юди Маккавея щодо померлих. Чинячи це, як написано, він думав «про прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають». У світлі того, що слово «pius» з латини перекладається і як «благочестивий», і як «милостивий», Папа зазначив, що «милість щодо інших навстіж відчиняє двері вічності», тож «схилятися над потребуючими, щоби їм послужити» означає ступити до «передпокою раю». І якщо «любов ніколи не матиме кінця», як стверджує святий Павло в першому Посланні до Коринтян, то «саме вона є мостом між землею та небом».

«Можемо, отже, запитати себе, чи прямуємо цим мостом: чи зворушуюся становищем потребуючого? Чи вмію плакати з тим, хто страждає? Чи молюся за тих, про яких ніхто не думає? Чи допомагаю комусь, хто не може віддячитися?» – сказав проповідник, підкреслюючи, що йдеться про «життєві запитання, про питання воскресіння».

Перед Божим обличчям

Третій аспект для своїх роздумів Папа Франциск почерпнув із «Духовних вправ» святого Ігнатія Лойоли, який радить, перш ніж приймати важливі рішення, уявити себе перед Богом наприкінці світу. Кожне життєве рішення, прийняте в цій перспективі, «добре зорієнтоване», бо перебуває найближче до воскресіння, «сенсу й мети життя».

«Це може бути корисна вправа, щоб побачити дійсність Господніми, а не лише нашими очима, щоб мати погляд, звернений у майбутнє, на воскресіння, а не лише на проминаюче сьогодення, щоби приймати рішення, які мають смак вічності, смак любові», – мовив Святіший Отець, заохочуючи «серед численних голосів світу, що ведуть до втрати сенсу існування, налаштовуватися на волю Ісуса, воскреслого та живого», а тоді «перетворимо сьогодення в світанок воскресіння».