Папа: Моїм обов’язком є говорити правду

«Я би хотів світу без бідних. Ми повинні боротися за це. Але я також віруючий і знаю, що всередині в нас завжди присутній гріх. Завжди існує людська жадібність, брак солідарності, егоїзм, що призводять до бідності. Тому мені важко уявити картину світу без бідних», – такою була одна з відповідей Папи Франциска на запитання в рамках інтерв’ю, яке він дав для голландського часопису “Straatniuws”.

Згадане видання належить до так званих «вуличних» часописів, які об’єднані в Міжнародну Мережу. Мова йде про унікальну в своєму роді харитативну структуру, яка об’єднує 113 видань у 35 країнах світу. Ці газети продають на вулицях десятки тисяч бездомних, таким чином заробляючи собі на прожиття. На сторінках цих вуличних газет публікуються новини, безкоштовно надані інформагентством згаданої мережі, для якої працюють 200 перекладачів-волонтерів на 23 різних мовах. Інтерв’ю з Папою Франциском, яке приготував 51-річний Марк, що продає газети на вулицях нідерландського Утрехту, було розповсюджене через це інформагентство.

Розмова Папи з голландськими гостями відбулася у ватиканській резиденції «Дім святої Марти» в привітній та щирій атмосфері, а журналісти про відгукнулися про співрозмовника, як про «спокійну та приязну людину, але, одночасно, енергійну та впевнену». Теми розмови стосувалися як актуальних тем сучасного світу й понтифікату, так і походження та дитинства Святішого Отця.

Саме у контексті спогадів з дитинства Папа Франциск пояснив своє заанґажування на користь бідних. Він розповів про жінку, що тричі на тиждень приходила допомагати його мамі. «Її бідність мене вражали. Ми не були багатими, – сказав він, – заробленого нам вистачало до кінця місяця, не на довше. Ми не мали автомобіля, не їздили у відпустки, тощо… Але їй бракувало багатьох необхідних речей. Нам вистачало того, що ми мали, то ж мама ділилася з нею».

Але чи не боїться Папа, що його постійне нагадування про потреби бідних і біженців «породить своєрідну втому в засобах комунікації та в суспільстві загалом»? Відповідаючи на це запитання, Святіший Отець зазначив, що коли мова йде про не дуже приємні речі, до кожного з нас приходить спокуса перестати про них говорити. «Я відчуваю, – сказав він, – існування цієї втоми, але вона мене не лякає. А повинен й надалі говорити правду».

Але чи така постава солідарності не приховує загрозу використання Церкви в політичних цілях. Як слід промовляти, щоби бути впливовим, але триматися подалі від «політичних фронтів»? На думку Папи, Церква повинна промовляти правдиво, але також і свідчити. Адже коли віруючий говорить про бідність, про бездомних, а сам живе, «як фараон», то такого не повинно бути. Тут бачимо першу спокусу, а друга приховується у співпраці з владою.

Очевидно, що можна укладати угоди про співпрацю з урядами, з владою, але вони повинні завжди бути чіткими та прозорими. Коли приймається в управління якусь структуру, «то рахунки повинні завжди контролюватися, щоб уникнути корупції», тому що «в публічній сфері, чи то політичній, чи релігійній, завжди існує спокуса корупції». Папа пригадав, як колись один із міністрів в Аргентині, що залишив свою працю в уряді, «не бажаючи миритися з деякими темними справами», розповів йому, що лише 35 відсотків соціальної допомоги, яку уряд виділяв до бідних, доходила до адресатів.

Говорячи про майно Церкви, Святіший Отець підкреслив, що воно потрібне як для утримання структур самої ж Церкви, так і «численних діл милосердя, які здійснюються в потребуючих країнах», таких як школи чи лікарні. Також такі речі, як твори мистецтва, не можна розпродати, тому що вони є «надбанням усього людства». Але, наприклад, подарунки, які Папа отримує, серед яких є автомобілі та цінні речі, продаються або розігрують в лотереї, а виручені кошти передаються на потреби бідних.

Відповідаючи на різні питання особистого характеру, Святіший Отець зазначив, що не очікував, що може бути обраним. Але він не втрачає внутрішнього миру, за що вдячний Богові. На запитання, чи буде здійснювати розпочату працю аж доки вистачить сил, він рішуче відповів, що так. Він віддає перевагу залишатися у «Домі святої Марти», тому що там почувається «вільнішим». Хоч, іноді, відчуває «нестачу вулиці», то, однак, не бракує контакту з людьми, з якими зустрічається під час загальних аудієнцій або відвідуючи парафії.