Папа: Мученики – справжні переможці

Що є закваскою зростання церковного тіла та виявом справжньої ідентичності Христового учня? Відповіді на ці запитання Святіший Отець шукав разом з учасниками чергової загальної аудієнції.

«Стефан “повний Духа Святого” між служінням та мучеництвом», – такою була тема чергової катехизи Папи Франциска з циклу повчань, присвячених початкам Церкви в світлі Книги Діянь Апостолів. Зустрічаючись у середу, 25 вересня 2019 р., з паломниками, що зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на загальну аудієнцію, Святіший Отець коментував поставлення перших дияконів та мучеництво святого Стефана.

Проблеми існують завжди

Єпископ Риму звернув увагу на те, що автор Діянь з «великим реалізмом» показує як плідність поширення Євангелія, так і «появу деяких проблем в лоні християнської спільноти». «Проблеми існували завжди, від самого початку. Тож як гармонізувати відмінності, які наявні всередині неї, щоб вони не переросли в протистояння та розколи?» – запитав Папа, пояснюючи, що спільнота включала не лише юдеїв, але також греків, вихідців з діаспори, які мали свою культуру й чутливість.

Це співіснування визначає «тендітність і нестабільність рівноваги», й перед обличчям труднощів «проростає кукіль». А що є тим куколем, що нищить спільноту? «Кукіль нарікання та пліткування: греки почали нарікати на брак уваги з боку спільноти щодо їхніх вдів», – мовив Святіший Отець.

Шлях розпізнавання

Щоб дати відповідь на ситуацію, що склалася, апостоли започатковують «процес розпізнавання», що полягає в тому, щоби добре зважити труднощі та спільно шукати вирішення. Вони знайшли вихід у тому, щоб розділити різні завдання всередині церковного тіла, аби запобігти «як занедбанню “поступу” Євангелія, так і дбання про найубогіших членів».

«Апостоли дедалі більше усвідомлюють, що їхнім головним покликанням є молитва та проповідування Божого слова: молитися і звіщати Євангеліє. Тож розв’язують справу, настановивши гурт із “семи мужів доброї слави, повних Святого Духа”, які після накладання рук займатимуться служінням при столах», – сказав Папа, наголошуючи, що диякони були поставлені саме для служіння, яке є їхнім першочерговим покликанням, а ця «гармонія між служінням Божому слову і служінням милосердя» є закваскою, що причиняється до зростання церковного тіла.

Диявольський «рак»

Серед семи поставлених дияконів особливо вирізнялися Стефан і Филип. Стефан успішно євангелізував, але його слова зустріли «найупертіший опір». І не знайшовши як змусити його замовкнути, вороги вдалися до «наймізернішого способу знищення людської особи», яким є обмова, фальшиве свідчення.

«Ми знаємо, що наклеп вбиває. Завжди. Цей “диявольський рак”, що народжується з бажання знищити репутацію людини, вражає також решту церковного тіла, завдає йому серйозної школи, коли задля низьких інтересів чи для прикривання власних недомагань, укладаються союзи з метою змішати когось з болотом», – зазначив Святіший Отець.

Ідентичність учня

Приведений перед синедріон і подібно до Ісуса, обвинувачений фальшивими свідками, Стефан з метою захисту представляє історію спасіння, зосереджену на Христі. Сповнений даром Святого Духа, він сміливо викриває лицемірство, з яким повелися з пророками та Ісусом: «Кого з пророків не переслідували батьки ваші? Вони повбивали тих, які провіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками і вбивцями».

Це викликало сповнену насильства реакцію слухачів, які засудили Стефана на смерть через каменування. І в цій хвилині апостол виявляє справжній «матеріал», з якого зроблений Христовий учень. Він не шукає відмовок, не шукає людського заступництва, але «віддає своє життя в Господні руки», мовивши: «Господи Ісусе, прийми мого духа», та вмирає як «Божий син», прощаючи: «Господи, не порахуй їм цього за гріх».

«Ці Стефанові слова, – підкреслив Папа, – навчають нас, що не добре приготовані промови виявляють нашу ідентичність Божих дітей, а лише вручення свого життя в руки Отця й прощення того, хто нас ображає, показують якість нашої віри».

Справжні переможці

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що Церква сьогодення «багата мучениками», яких більше, ніж у перші віки християнства. Їхня кров «зрошує Церкву» та запевняє «зростання й плідність Божого люду». Мученики не є «постатями з образочків, але чоловіками й жінками з тіла й костей», які «обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця» (Одкр 7,14). «Вони – справжні переможці», – мовив Папа, заохотивши: «Просімо Господа, щоб споглядаючи на вчорашніх і сьогоднішніх мучеників, також і ми навчилися жити повнотою життя, приймаючи мучеництво щоденної вірності Євангелію й уподібнення до Христа».