Папа: Наш час вимагає єдності в пошані різноманітності

«Дорогі брати, любіть богопосвяченне життя і для того намагайтесь пізнати його якнайглибше», – наголосив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 28 жовтня 2016 р., на приватній аудієнції в Климентинському залі апостольського палацу у Ватикані учасників першого Міжнародного Симпозіуму Вікаріїв та Єпископських Делегатів з питань богопосвяченого життя. «Через вас – мовив на початку Вселенський Архиєрей – бажаю привітати всіх ваших єпископів і висловити їм пошану за їхню уважність до богопосвяченого життя у його різноманітних виявах». Після вступних слів привітання Глава Католицької Церкви поділився з присутніми своїми роздумами над трьома пунктами: 1) богопосвячене життя у місцевій (партикулярній) Церкві; 2) заснування нових Інститутів богопосвяченого життя; 3) двосторонні рівнозначні взаємини між єпископом та Інститутом богопосвяченого життя.

Розпочинаючи роздуми над темою багопосвяченого життя у партикулярній Церкві, Святіший Отець процитував Апостольський Лист до всіх богопосвячених з нагоди Року Богопосвяченого Життя, та наголосив на фундаментальних поняттях, а саме на тому, що життя, посвячене Богові, є даром Церкви, що народжується в Церкві, зростає в Церкві та повністю скероване на неї. Цю фундаментальну правду не повинні забувати ні єпископи, ні богопосвячені. Пастирі Церкви, єпископи, повинні з радістю та вдячністю прийняти той Божий дар, виявляючи богопосвяченим особам свою прихильність, батьківську турботу та любов. Папа зазначив, що богопосвячене життя – це «духовний капітал, який сприяє добру всього Христового Тіла» (LG, 43), а не лише Інститутів богопосвяченого життя. «Саме тому, заохочую Пастирів, а також і вас разом із ними, виявляти особливе дбання у сприянні у ваших Церквах різноманітним харизмам, як давнім, так і новим; із сердечністю та любов’ю бути близькими до богопосвячених та навчати Божий народ про цінність посвяченого життя», – додав Папа.

А звертаючись до богопосвячених, він пригадав, що автономію богопосвячених Інститутів не можна плутати із відокремленням та цілковитою незалежністю. Сьогодні, більше, ніж будь коли раніше, необхідно, щоб богопосвячені Інститути, наділені правом відповідної автономії та вийнятості з під влади місцевого Єпископа, жили у тісному зв’язку із партикулярною Церквою, єпархіями чи дієцезіями, де вони присутні. «Пастирі покликані, не вдаючись до маніпуляцій, шанувати багатовимірність, яку становить Церква і через яку Церква проявляється. А богопосвячені, у свою чергу, нехай пам’ятають, що вони не є «замкнутим у собі добром», але «частиною, інтегрованою у Церковне Тіло, що притягається до центру, яким є Христос», – підкреслив Святіший Отець.

Далі мова йшла про заснування нових Інститутів богопосвяченого життя, кількість яких почала зростати, зокрема, після ІІ Ватиканського Собору. Завданням місцевого єпископа є розпізнати та визнати автентичність харизматичних дарів нових спільнот та, при потребі, окреслювати їх як нові Інститути богопосвяченого життя, дотримуючись при цьому норм загального права та критеріїв, поданих під номером 18 Апостольського Листа Iuvenescit Ecclesia, як також, беручи до уваги оригінальність харизми нової спільноти, її пророчий вимір, вщеплення у життя партикулярної Церкви (єпархії чи дієцезії) та єдність із нею, як також і з Вселенською Церквою, її вклад у справу євангелізації та її соціальний вимір. При заснуванні нових Інститутів богопосвяченого життя слід теж звернути увагу на те, чи засновник або засновниця показали своїм життям перевірену церковну зрілість та слухняність дії Святого Духа і чи нові харизми є гармонійними у церковному сопричасті. Без сумніву, необхідним є також зобов’язання попередньо консультуватись із Конгрегацією для Інститутів Богопосвяченого Життя та Спільнот Апостольського Життя, як цього вимагає канонічне право (див. ККП кан. 579). Папа наголосив, що при заснуванні нового Інституту богопосвяченого життя не можна думати лише про користь із цього для місцевої Церкви, але усвідомлювати відповідальність за цей акт перед усією церковною спільнотою. Не менш важливим є також забезпечення належного чернечого виховання у новостворених спільнотах богопосвяченого життя, що частково належить до компетенції місцевих єпископів та їхніх помічників.

У роздумах над третім пунктом, тобто над двосторонніми взаєминами між єпископом та Інститутом богопосвяченого життя, Святіший Отець пригадав, що велику роль у цих стосунках відіграють Вікарії та Єпископські Делегати з питань богопосвяченого життя у місцевій Церкві. Окрім осучаснення чинних норм, якими керуються у стосунках між єпископом та всіма чоловічими та жіночими Інститутами богопосвяченого життя, потрібно поглибити розуміння цінності взаємності, яка зобов’язує єпископа та богопосвячених.Вселенський Архиєрей підкреслив, що не існує рівнозначних взаємин, де один керує, а інший, задля страху чи вигоди, – підпорядкований. Рівнозначні взаємини є тоді, коли існує діалог, шанобливе слухання іншого, спільне шукання правди, прагнення братерської співпраці для добра Церкви. Все це, за словами Папи, є у відповідальності як єпископа, так і самих богопосвячених, адже всі покликані бути будівничими «мостів». «Наш час вимагає єдності в пошані різноманітності. Не біймося різноманітності, що походить від Святого Духа», – наголосив Святіший Отець, на закінчення своєї промови, закликаючи взяти під особливу опіку контемплятивні спільноти сестер, які є надзвичайно цінним даром у Церкві і для Церкви, що дає цінні плоди благодаті, милосердя та святості. Місцева та Вселенська Церква потребує таких спільнот постійної молитви, які вказують християнській спільноті шлях до мети. Вони є немов тими палаючими смолоскипами, що освітлюють нам шлях у темну пору ночі.