Папа: Подумаймо про безкорисливий дар, не очікуючи на відплату

Три жести волхвів, які «спрямовують наш шлях до Господа», стали темою проповіді Папи Франциска, яку він виголосив 6 січня 2018 р. під час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості Богоявління. Вони «побачили зорю», «вирушили в дорогу», «піднесли дари».

Насамперед, «побачити зорю», що є відправною точкою. Як зауважив проповідник, можемо запитати, чому лише волхви, мудреці зі Сходу побачили зорю? Можливо тому, що належали до небагатьох, які «підвели погляд до неба».

«В житті, у дійсності, часто вдовольняємося тим, щоб дивитися на землю: вистачає здоров’я, якийсь гріш та трохи розваги, – сказав Святіший Отець. – Отож, запитую: чи ми ще вміємо підводити погляд до неба? Вміємо мріяти, прагнути Бога, очікувати на Його новизну, чи піддаємося тому, щоб життя несло нас, немов вітер суху гілку?».

Отож, волхви не вдовольнялися «животінням», але відчули, що для того, аби «жити по-справжньому» потрібна висока мета. Але чому_ з-поміж тих, які підводили погляд до неба, чимало інших не пішли за «Його зорею»? За словами Папи, можливо, тому, що це не була сліпуча зоря, адже каже Євангелія, що мудреці побачили зорю, яка щойно з’явилась.

«Ісусова зоря не сліпить, не оглушує, але люб’язно запрошує. Можемо запитати себе, за якою зорею слідуємо в житті. Існують сліпучі зорі, що викликають сильні емоцій, але не зорієнтують в дорозі. Так є з успіхом, грошима, кар’єрою, почестями, приємностями, пошукуваними, як ціль існування. Все це – метеорити, які лише трохи поблищать, але швидко вигоряють і їхнє сяяння зникає», – сказав проповідник, додаючи, що ці «падаючі зорі» дезорієнтовують, натомість «Господня зоря» не завжди сліпуча, не обіцяє матеріальну винагороду, але «гарантує мир» і дарує «велику радість».

Це також вимагає рушити в дорогу. Другий жест мудреців є суттєвим для того, щоб знайти Ісуса, зоря Якого вимагає «рішення пуститися в дорогу та щоденних трудів подорожі». Для цього потрібно «звільнитися від даремних тягарів» та «погодитися на несподіванки», які відсутні на мапі спокійного життя.

«Ісус дає знайти Себе тим, які Його шукають, але щоб Його шукати, необхідно рушитися, вийти. Не чекати, а ризикнути. Не стояти на місці, але поступати вперед», – наголосив Наступник святого Петра, зазначаючи, що Ісус є вимогливим і пропонує тим, які Його шукають, відмовитися від «м’яких крісел» світських зручностей та «заспокійливого тепла» власних камінів. Бо йти за Ним – це не «протокол ввічливості, якого слід дотримувати, але вихід із життя». Слід «ризикнути лише для того, щоб побачити Дитя», але воно дійсно вартує того, бо «знайшовши це Дитятко, відкривши Його лагідність та любов, віднаходимо самі себе».

Як зауважив далі проповідник, пустися в дорогу не є легко. На сторінках Євангелії зустрічаємо Ірода, стурбованого страхом, але «він не рухається, залишається в палаці». Також і «весь Єрусалим стривожився» новизною, віддаючи перевагу тому, аби «все залишалося так, як раніше». Ще вишуканішою є спокуса книжників, які знають точне місце, вказане пророками, але не роблять жодного кроку до Вифлеєму.

«Ця спокуса може прийти до того, хто віддавна вірує: він досліджує віру, як щось вже відоме, але не ставить на карту себе самого задля Господа. Говориться, але бракує молитви, нарікається, але не чиниться добра. Волхви, натомість, говорять мало, але прямують вперед чимало», – сказав Папа, зазначаючи, що хоч не відають правд віри, вони сповнені прагненнями і прямують вперед, а тому знаходять Дитя і поклоняються Йому.

Врешті, прибувши до Ісуса після тривалої подорожі, мудреці роблять те, що й Він зробив: дарують. Ісус присутній там, щоб «віддати Своє життя», вони ж складають «свої цінні дари». Як зауважив Святіший Отець, безкорисливо дарувати задля Господа, нічого не очікуючи взамін, є «надійним знаком того, що ми знайшли Ісуса». Це означає «чинити добро без розрахунків, навіть якщо нас ніхто про це не просить».

«Принести приємний Ісусові дар означає заопікуватися хворим, присвятити час нестерпній людині, допомогти комусь, хто не викликає в нас жодного інтересу, дарувати прощення тому, хто нас образив. Це безкорисливі дари, яких не може бракувати в християнському житті», – сказав Святіший Отець, заохотивши: «Погляньмо на наші руки, часто порожні любові, та спробуймо сьогодні подумати про безкорисливий дар, який можемо дати, не очікуючи на відплату».