Папа: «Покинутість» – найбільша «хвороба», якої може зазнати похила віком людина

«Біблійна заповідь, яка наказує шанувати батьків, у ширшому значенні наказує нам пошану, яку ми повинні віддавати всім похилим віком людям», – наголосив Папа Франциск, приймаючи у четвер, 5 березня 2015 р., провід та членів Папської Академії «за життя», що зібралися у Ватикані на пленарну асамблею, яка цього року присвячена супроводові похилих віком осіб і паліативній опіці.

Як зауважив Святіший Отець, паліативна опіка, як і будь-яка допомога страждаючим, є виявом людяності, адже «людська особа в будь-яких обставинах є добром для себе і для інших». А четверта заповідь супроводжується подвійною обітницею – довгого віку та щастя. «У дійсності, – пояснив він, – та сама мудрість, яка спонукає нас розпізнавати цінність похилої віком особи та шанувати її, ця ж мудрість дає нам змогу цінувати численні дарування, які ми щодня отримуємо з передбачливої руки Небесного Отця та бути щасливими».

«Заповідь показує нам фундаментальні педагогічні взаємини між батьками і дітьми, між похилими віком та молоддю, в тому, що стосується зберігання та передавання мудрості та релігійного навчання майбутнім поколінням. Пошаннування цього навчання і тих, які його передають, є джерелом життя та благословення. І навпаки, – наголосив Папа, – у Біблії вміщено суворе попередження для тих, які занедбують чи погано ставляться до батьків».

Зауваживши, що Боже слово завжди є словом життя, Наступник святого Петра пояснив, що слово «шанувати» в сьогоднішніх обставинах може означати також обов’язок «заопікуватися тим, хто з огляду на своє фізичне чи суспільне становище може бути покинутий вмирати». І саме медицині відведено роль «свідка пошани, яка належиться похилій віком особі, як і кожній людській істоті». Тому, економічний прибуток, критерії ефективності, не можуть бути «єдиними критеріями, якими керуються лікарі», а «держава не повинна планувати заробляти на медицині», адже найважливішим обов’язком є «оберігати людську особу».

Папа звернув увагу на те, що сьогодні паліативна опіка, яка досі в основному стосувалася онкологічних хворих, входить у нові сфери, адже існує багато недуг, часто пов’язаних із старінням, які на заключному етапі потребують такої опіки. Але в першу чергу існує потреба опіки з боку родини, «любов якої не можуть замінити ні найефективніші структури, ні найвишколеніші та наймилосердніші медпрацівники». Мова йде про дуже важливу підтримку для похилих віком. «Покинутість – наголосив Святіший Отець, – це найважча “хвороба” похилої віком особи, як також – найбільша несправедливість, якої вона може зазнати: ті, які допомогли нам вирости, не повинні бути залишені, коли потребують нашої допомоги, любові та ніжності».