Папа: покликані звіщати Ісуса з силою та лагідністю, як Святий Дух діє в нас
«Ми потребуємо надії, потребуємо піднести очі до горизонтів миру, братерства, справедливості та солідарності. Це єдиний шлях до життя, іншого немає. Звичайно, на жаль, він часто не здається легким, справді, часом він звивистий і здіймається вгору, це правда. Але ми знаємо, що ми не самотні, ми маємо цю певність, що з допомогою Святого Духа, з Його дарами, разом ми можемо ним йти і робити його дедалі більш прохідним і для інших», – цими словами Папа Франциск підсумував свою проповідь з нагоди П’ятидесятниці, яку він виголосив під час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані в неділю, 19 травня 2024 року. В своїх роздумах він зупинився на тому, що Діяння Апостолів, розповідаючи про зішестя Святого Духа, показують нам дві сфери Його діла: у нас і в місії, діяння, яке вирізняється силою та ввічливістю.
Могутнє і лагідне діяння всередині нас
Насамперед, Святіший Отець зазначив, що діяння Святого Духа в нас є могутнім, як це показують біблійні символи вітру та вогню. І без цієї сили ми не зможемо здолати «пожадання тіла», про які пише святий Павло, які можуть зруйнувати наші взаємини з ближніми та наші спільноти. І Святий Дух «входить у серце та все зціляє», – мовив Папа, зауваживши, що й Ісус показує нам це, коли Дух повів Його у пустелю на сорок днів, де, переживаючи період спокушування, Його людськість зростала та зміцнювалася, готуючись до місії.
Водночас, як зауважив далі проповідник, діяння Святого Духа в нас є ввічливим, бо в розповіді Діянь вітер і полум’я не руйнують те, чого торкаються. Ця делікатність у діянні Бога також часто зустрічається на сторінках Біблії. Святіший Отець зауважив, що приємно бачити, як та сама «сильна і мозоляста рука», яка спочатку зорала грудки пристрастей, згодом «лагідно посадивши паростки чеснот, “поливає” їх, “доглядає” і оберігає з любов’ю», щоб ми «після втоми боротьби зі злом» могли «скуштувати солодкість» милосердя та сопричастя з Богом.
Місія, натхнена Святим Духом
Такими ж силою та ввічливістю, як зауважив далі проповідник, повинна відзначатися й наша місія, натхнена Святим Духом. Коли Він зійшов на апостолів, Він перемінив їхні серця, вливаючи в них відвагу, що спонукала передавати іншим досвід спілкування з Ісусом. Як пізніше святі Петро та Іван будуть свідчити перед синедріоном, коли від них вимагали, щоб вони «не говорили нічого і не навчали в ім’я Ісуса», вони відповіли: «Ми не можемо мовчати про те, що ми бачили і чули». Отримавши Святого Духа в Хрещенні та Миропомазанні, «можемо і повинні» давати свідчення Євангелія «з такою ж могутністю», а не «зарозумілістю і нав’язуванням», бо сила християнина – в іншому, не «розрахунками і хитрістю», але з «енергією, що походить від вірності істині, якої Дух навчає наші серця».
«І тоді ми піддаємося Святому Духові, а не силам світу, й далі говоримо про мир тим, хто хоче війни, говоримо про прощення тим, хто сіє помсту, говоримо про гостинність і солідарність тим, хто зачиняє двері і зводить бар’єри, говоримо про життя тим, хто вибирає смерть, говоримо про повагу тим, хто любить принижувати, ображати і відкидати мов непотріб, говоримо про вірність тим, хто відмовляється від будь-яких зв’язків, плутаючи свободу з поверхневим, тьмяним і порожнім індивідуалізмом», – сказав Папа, додаючи, що наше звіщення «має бути ввічливим», щоб «приймати всіх». «Не забуваймо цього: всіх, всіх, всіх, – закликав проповідник. – Не забуваймо ту притчу про гостей на бенкеті, які не хотіли йти: “Ідіть на перехрестя і приведіть всіх, всіх, добрих і злих, всіх”. Святий Дух дає нам силу йти і кликати всіх, з цією лагідністю… Він дає нам люб’язність прийняти всіх».
About The Author
