Папа: Пошана до похилих віком – форма повернення любові, яку ми отримали
Попри те, що досвід нашої уразливості притаманний всім етапам нашого життя, саме в похилому віці він не аж так дуже вражає, а в оточуючих викликає своєрідне звикання… Із цього спостереження Папа Франциск розпочав свою чергову катехизу на тему старості. Промовляючи до паломників, які в середу, 20 квітня 2022 р., зібралися на площі Святого Петра у Ватикані, він зазначив, що «серйозні рани в дитинстві чи молодому віці справедливо викликають почуття несправедливості», спонукають до боротьби, натомість рани, навіть важкі, літнього віку супроводжуються відчуттям, що це не є протиріччям, мовляв, життя вже прожите…
Варто додати, що середова зустріч з паломниками відбулася на площі Святого Петра після понад дворічної перерви. Під час пандемії такі зустрічі проводилися на внутрішньому подвір’ї Апостольського палацу.
Пошана як особлива форма любові
Як зауважив Святіший Отець, в загальному людському досвіді любов вважаться низхідною: вона не повертається на життя, що позаду, з такою ж силою, з якою виливається на життя, що попереду. «Але незважаючи на це, об’явлення відкриває дорогу для іншого повернення любові, якою є дорога пошани тих, хто нас випередив». Ця «особлива любов» є «запечатана» Божою заповіддю, що каже: «Шануватимеш батька і матір».
«Не йдеться тільки про своїх батька та матір. Йдеться про покоління, що випереджують нас, прощання яких може бути повільним та тривалим, породжуючи час і простір довготривалого співіснування з іншими періодами життя», – уточнив Папа, додаючи, що слово «пошана» є вдалим для окреслення цієї «сфери повернення любові, яка стосується літнього віку». Воно перегукується також з поняттям «гідність».
Не кожне піклування є шанобливим
У цьому контексті Наступник святого Петра запросив «добре замислитися над цим відмінком любові», яким є пошана. За його словами, піклування про хворого, підтримка несамодостатньої людини можуть відбуватися без пошани. Це відбувається тоді, коли надмір фамільярності виливається у грубість і зверхність, коли слабкість стає об’єктом докору, немовби йшлося про якусь провину, коли розгубленість стає предметом насмішок чи агресії. «Таке може відбуватися навіть і в домашніх стінах, у закладах надання допомоги, як також в офісах і надворі в містах», – сказав Святіший Отець, застерігаючи, що підбурювання, навіть непряме, серед молоді зверхності щодо старості та її слабкостей веде до «жахливих речей», як от випадки, коли підлітки підпалюють коц бездомної людини, вважаючи її «людським непотребом». Йдеться про «зневагу до життя, яке, бувши далеким від принад й імпульсів молодості, здається життям, призначеним для відкинення».
Спільна ганьба і заклик до дії
Як підкреслив Папа, така зневага до літньої людини «ганьбить нас усіх». «Незважаючи на всі матеріальні забезпечення, які багатші та організовані суспільства надають старості, якими ми можемо, без сумніву, пишатися, боротьба за повернення цієї особливої форми любові, якою є пошана, здається мені ще досі слабкою та незрілою. Ми повинні зробити все можливе для того, щоби підтримати її та заохотити, надаючи якнайкращу соціальну та культурну підтримку тим, хто є чутливим до цієї вирішальної форми “цивілізації любові”», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що це не питання косметики чи пластичної хірургії, але питання пошани, що повинна перетворити виховання молоді щодо життя та його етапів, оскільки пошана до прожитого життя не є справою лише похилих віком.
About The Author
