Папа про вірність покликанню і залишення богопосвяченого життя

Покликання – це скарб, який носимо у глиняній посудині, а тому його потрібно оберігати, як щось найцінніше, щоб ніхто цього скарбу не викрав і щоб він не втратив своєї краси. На цьому наголосив Папа Франциск, зустрічаючись у суботу, 28 січня 2017 р., з учасниками пленарної асамблеї Конгрегації Інститутів богопосвяченого життя й Товариств апостольського життя, яка була присвячена темі вірності богопосвячених осіб й відходу зі спільноти.

Як зауважив Святіший Отець, в наш час «вірність піддається випробуванню», що підтверджують статистики. «Це правда, що дехто залишає богопосвячене життя з огляду на послідовність, визнавши після серйозного розпізнавання, що ніколи не мав покликання, але інші втрачають вірність з бігом часу, дуже часто кілька років після вічних обітів», – сказав він.

За словами Наступника святого Петра, існує чимало факторів, які обумовлюють вірність покликанню в наш час, який не сприяє тому, аби брати на себе «серйозні та остаточні зобов’язання». І першим з них є «суспільний і культурний контекст». Він зазначив, що «ми занурені в так звану культуру фрагментарного й тимчасового», яка викликає потребу завжди залишати відчинені двері для інших можливостей, помножує споживацтво й «забуває про красу простого й стриманого життя», нерідко спричиняючи «екзистенційну порожнечу». Поширився «практичний релятивізм», згідно з яким усе оцінюється з огляду на самореалізацію, часто далеку від Євангельських цінностей. І в цій ситуації, «слід піддатися євангелізації перед тим, як анґажуватися в євангелізування».

Наступним фактором Папа назвав «складний та, одночасно, багатий» світ молоді, який кидає виклик. «Не бракує дуже великодушної, солідарної та заанґажованої на релігійному й суспільному рівнях молоді, – сказав він, – молодих людей, які шукають справжнього духовного життя, які відчувають голод за чимось відмінним від того, що пропонує світ. Існує чудова молодь і її немало. Але серед молоді є чимало жертв світськості, яку можна так підсумувати: шукання успіху будь-якою ціною, легких грошей і доступних приємностей».

А третій фактор, на який вказав Святіший Отець, «походить із середовища богопосвяченого життя», в якому «поряд з великою святістю» не бракує ситуацій «супротивного свідчення», які не сприяють вірності. Це може бути щоденна рутина, внутрішні поділи, кар’єризм і світський стиль управління, авторитаризм або поблажливість. «Якщо богопосвячене життя бажає зберегти свою пророчу місію та привабливість, й надалі залишаючись школою вірності для близьких і далеких, воно повинно зберегти свіжість і новизну центральної ролі Ісуса, привабливість духовності та силу місії, свідчити красу наслідування Христа та випромінювати надію і радість», – наголосив Папа, додаючи, що аспектом, який вимагає особливої турботи, є «братерське життя у спільноті». Врешті, душпастирство покликань дуже залежить від «оновлення братнього життя». А коли богопосвячена особа не знаходитиме підтримки всередині спільноти, «шукатиме її назовні з усіма наслідками, які це несе за собою».

«Покликання, як і віра, – це скарб, який носимо у глиняних посудинах, тому ми повинні оберігати його так, як оберігаються найцінніші речі, аби ніхто не вкрав у нас цього скарбу, ні щоб воно з бігом часу не втратило своєї краси. І дбання про це є, насамперед, обов’язком кожного з нас, що були покликані зблизька наслідувати Христа з вірою, надією та любов’ю, які слід щодня розвивати на молитві та зміцнювати шляхом богословського й духовного формування, яке захищає від мод і культури швидкоплинного, даючи змогу ходити стійкими у вірі», – сказав Папа, зазначаючи, що кожна богопосвячена особа є першою відповідальною за те, щоб дбати про духовне й загальнолюдське зростання і збереження полум’я покликання, пам’ятаючи, що дуже часто велика невірність починається з маленьких занедбань.

Крім того, Святіший Отець звернув увагу на те, що коли говоримо про вірність та відхід, потрібно наголосити на важливості супроводу. За його словами, необхідно, «інвестувати у приготування кваліфікованих» осіб для цього служіння. «Дуже важко залишатися вірним, коли прямуємо вперед на самоні або ж під проводом братів і сестер, які не здатні уважно й терпеливо вислухати, або які не мають відповідного досвіду», – сказав він, наголошуючи: «Ми потребуємо братів і сестер, що є експертами на Божих дорогах». Адже чимало покликань втрачаються саме через нестачу дійсних провідників.