Папа розпочав цикл повчань про молитву: Людина – жебрак за Богом
«Молитва – це подих віри, її найвластивіше вираження», – сказав Папа Франциск, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 6 травня 2020 р., цикл повчань, присвячений молитві. В світлі євангельської розповіді про Вартимея, темою перших роздумів з цього циклу стала молитва як волання, що випливає із серця того, хто вірить у Бога та ввіряється Йому.
Бажання зустрічі з Ісусом
Вартимей, тобто, «син Тимея», був сліпим і жебрав на узбіччі околиць Єрихону. Одного дня він почув, що цією дорогою йтиме Ісус. І він, за словами Святішого Отця, рішуче постановив зробити все для того, щоби зустрітися з Ним. «Таким чином цей чоловік входить у Євангелії як голос, що волає на все горло. Він не бачить, не знає, чи Ісус близько чи далеко, але здогадується про це задля натовпу, який в певний момент розростається і наближається… Однак, він зовсім самотній, ніхто ним не переймається. І що робить Вартимей? Взиває. Кричить і не перестає кричати. Використовує єдину зброю, яку має: свій голос», – підкреслив Папа, зауваживши, що його волання надокучають іншим, і вони починають дорікати йому.
Вартимей, однак, не змовкає, а ще більше взиває: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся над мною». Він вживає дуже важливий вислів «Сину Давидів», що означає «Месіє», тобто, це є «визнанням віри, що зринає з уст того чоловіка, всіма зневажуваного», який дає приклад наполегливої молитви.
Джерелом молитви є покора
Ісус, вів далі Наступник святого Петра, вислухав його волання. Молитва Вартимея «зворушила Його серце», відчинивши бідоласі «двері спасіння». Ісус сказав привести його, на що той звівся на ноги, а ті, які спочатку казали йому замовкнути, повели його до Вчителя. Ісус попросив його висловити своє бажання, що є «дуже важливим», на що той закричав: «Щоб я знову бачив». І відповів йому: «Іди, віра твоя спасла тебе».
Ісус «визнає всю силу віри цього убогого, беззахисного, зневаженого чоловіка, що притягає Божі милосердя та могутність. Віра означає тримати дві руки піднесеними, мати голос, який волає, випрошуючи дар спасіння», – сказав Святіший Отець, наводячи слова Катехизму Католицької Церкви, який стверджує, що «покора є основою молитви». Саме так, молитва випливає із землі, із “humus”, а від цього слова походить “humilitas” – покора, тобто, молитва випливає «з нашого становища непевності, з нашої постійної спраги Бога».
Віра і не-віра
У цьому контексті Папа зазначив, що віра є взиванням, а не-віра – спробами заглушити це волання. В той час, як віра протестує «проти важкого становища, причини якого ми не розуміємо», не-віра обмежується призвичаюванням до ситуації. Віра є «надією отримати спасіння», а не-віра – «звиканням до зла, яке нас утискає».
«Дорогі браття й сестри, розпочинаємо цю серію катехиз воланням Вартимея, бо, можливо, в постаті, якою є він, вже все написано. Вартимей є витривалим чоловіком. Навколо нього були люди, які пояснювали, що благання даремні, що вони є криком, який залишиться без відповіді, що це був лише галас, який заважав іншим, і більше нічого: будь ласка, перестань кричати. Але він не замовкнув. І, врешті-решт, здобув те, чого прагнув», – сказав Святіший Отець, додаючи, що в серці людини існує голос, сильніший від будь-якої протилежної аргументації, який взиває, який «приходить спонтанно», ставлячи запитання про сенс нашої земної мандрівки, особливо тоді, коли перебуваємо в темряві: «Ісусе, змилуйся над мною!».
Не тільки християни
За словами Папи, ці слова «викарбувані в усьому створінні». Все взиває і благає про «остаточне сповнення таїнства милосердя». І моляться не лише християни, вони «розділяють волання молитви з усіма людьми». І цей горизонт є набагато ширшим, бо святий Павло писав: «Все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках».
«Митці, часто, стають інтерпретаторами цього мовчазного волання створеного світу, що розпирає кожне створіння, й випливає, насамперед, у серці людини, бо людина є “жебраком за Богом”: це прекрасне визначення людини», – підсумував Святіший Отець.
About The Author
