Папа: Щоб прийняти Господній скарб спасіння, слід усвідомити свою слабкість

Про важливість усвідомлення того, що ми слабкими, вразливими та грішниками, пам’ятаючи про те, що лише Божа могутність нас спасає та зцілює, Папа Франциск роздумував у своїй проповіді, виголошеній у п’ятницю, 16 червня 2016 р., під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти».

У Посланні до Коринтян, пишучи про Христове таїнство, святий Павло зазначав, що ми «носимо скарб у глиняних посудинах». Коментуючи цей уривок, Святіший Отець наголосив на тому, що ми «нездатні прямувати вперед» без Божої допомоги. Однак, у «своїй вразливості» ми носимо Христовий скарб, адже «Божа могутність і сила спасає нас, зцілює та підводить».

«Всі ми, – сказав проповідник, – є вразливими, слабкими, а тому потребуємо, щоби хтось нас зцілив. Апостол стверджує: нас утискають, нас переслідують, ми повалені, нас гонять. Усе це є виявом нашої слабкості, отого стану глини. Й однією з найважчих речей в житті є визнати власну вразливість. Іноді ми намагаємо її прикривати, щоб інші її не побачили, загримувати її чи замаскувати».

Згадані спроби маскуватися є проявом «лицемірства перед іншими», але, за словами Святішого Отця, існує також лицемірство щодо себе самого, яке проявляється тоді, коли вважаємо, що «ми є чимось іншим», що «не потребуємо зціленні та підтримки», мовляв, «я не з глини», я маю «свій скарб».

«Цей шлях веде до марнославства, до гордості, до самодостатності тих, які не почуваючись глиною, шукають спасіння та сповнення в собі самих. Але тим, що нас спасає, є Божа могутність», – наголосив Папа, наводячи слова святого Павла: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені».

За словами проповідника, таким способом думання й проповідування Божого слова святий Павло спонукає нас до діалогу «між скарбом і глиною». Адже постійно існує спокуса лицемірства, маскування. Натомість, згаданий діалог необхідний для того, «щоб бути чесними». Наприклад, під час сповіді слід не просто переповідати гріхи, немов з каталогу, але також вміти «прийняти свій стан слабкості та вразливості», що не є легко, оскільки в гру вступає «сором».

«Але саме сором, – як підкреслив Папа, – розширює наше серце, щоб у нього могла увійти Божа могутність, Божа сила. Сором з огляду на те, що ми глиняні посудини, а не срібні чи золоті. І якщо дійдемо до цього, то будемо щасливими. Потрібен діалог між Божою могутністю та глиною. Згадаймо про обмивання ніг, коли Ісус наблизився до Петра, а той почав відмовлятися: “Ні, Господи, прошу тебе, не митимеш мені ноги! Що таке чиниш?” Петро не зрозумів, що є глиною, що потребує Господньої могутності, щоб спастися».

Тож саме у великодушному визнанні того, що ми є «слабкими, вразливими, грішниками» є запорука того, що «надзвичайна Божа сила ввійде в нас і принесе повноту, спасіння, щастя, радість з приводу того, що ми спасенні», приймаючи, таким чином, «Господній скарб», – підсумував Святіший Отець.