Папа: старість – благородна, вона не потребує макіяжу
Старість, прожита в очікуванні Господа, може стати довершеною «апологією» віри, що представляє всім причинити нашої надії. Таким ствердженням Папа Франциск підсумував своє повчання з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 10 серпня 2022 р., відбулася в залі Павла VI у Ватикані. Повертаючись до роздумів на тему старості, він зазначив, що цей цикл добігає до завершення і цього разу зупинився на словах прощання Ісуса зі Своїми учнями, записаних в Євангелії від Івана: «Нехай не тривожиться серце ваше. […] І коли відійду і вам місце приготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я».
Свідчення та очікування
Святіший Отець зауважив, що кілька рядків вище Ісус сказав Петрові: «Пізніше підеш за мною», нагадуючи йому «про перехід через слабкість його віри». Час, який залишається учням, буде часом «переходу через крихкість свідчення та через виклики братерства». Але також і через благословення віри, що додає ентузіазму, бо каже Христос: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме».
«Старість – це слушний час для зворушеного та радісного свідчення про це очікування. Похила віком людина перебуває в очікуванні, в очікуванні на зустріч. У старості діла віри, що наближають нас та інших до Божого царства, виходитимуть за межі енергії, слів і поривів молодості та зрілості. Але саме так вони вчиняють ще прозорішою обітницю істинного призначення життя, яким є місце за столом Бога у Божому світі», – сказав Папа, зауваживши, що було би цікавим довідатися, чи в якихось місцевих Церквах існують якісь особливі речі, призначені на те, щоби оживляти це «особливе служіння очікування Господа, підбадьорюючи індивідуальні харизми та спільноті якості літньої людини».
Перехід у нове й остаточне
Наступник святого Петра зазначив, що старість, яка проходить у горюванні за втраченими можливостями, приносить пригнічення собі та іншим. Натомість, старість, яка проживається з пошаною до реального життя, «остаточно розв’язує двозначність могутності, яка б мала вистачати сама собі та власному успіхові», розв’язує навіть «двозначність Церкви, що пристосовується світського становища». «Коли ми визволяємося від цієї претензії, то час старіння, який нам дає Бог, вже сам у собі є одним з тих “більших діл”, про які говорить Ісус», – пояснив Папа, вказуючи на те, що це якраз те, що Ісусові не було дане, але Його смерть, воскресіння та вознесіння уможливили це для нас. «Наше життя, – додав він, – не призначене на те, щоби замикатися в собі, в уявній земній досконалості: воно призначене прямувати далі, перейшовши через смерть, бо смерть є переходом. У дійсності, наше постійне місце, наша мета не тут, вона поруч з Господом, там, де Він мешкає навіки».
Період втаємничення
За словами Святішого Отця, тут на землі ми є «стажистами» життя, навчаючись серед різних труднощів цінувати Божий дар, приймаючи відповідальність за те, щоб ним ділитися і дбати, щоб він приносив плоди для всіх. «Період життя на землі є благодаттю цього переходу. Зарозуміла думка зупинити час – бажання вічної молодості, необмеженого добробуту, абсолютної влади – є не лише неможливою, але й маячнею», – сказав він, підкреслюючи, що наше життя на землі є лиши втаємниченням у життя, у те повніше життя, «яке лише в Бозі знаходить своє сповнення».
Благородство старості
Папа пояснив, що «ми від початку є недосконалими і недосконалими залишаємося до кінця», але в сповненні Божої обітниці все розвертається: Божий простір, який нам приготовляє Ісус, перевищує час нашого земного життя. А старість «наближає надію цього сповнення», оскільки остаточно пізнає «сенс часу та обмеженість місця, в якому переживаємо наше втаємничення».
«Саме через це старість є мудрою. Тому вона є вірогідною, коли заохочує радіти бігом часу: це не загроза, а обітниця. Старість є благородною, вона не потребує гримуватися, щоби показати своє благородство», – наголосив Святіший Отець, додавши, що старість, яка «віднаходить глибину погляду віри», не є консервативною. Бо Божий світ є «нескінченним простором, над яким вже більше не тяжіє біг часу».
Тому старість, якщо проживається в очікуванні Господа, «може стати сповненою “апологією” віри, яка всім пояснює причини нашої надії для всіх», адже «вчиняє прозорою обітницю Ісуса, спрямовуючись до Святого міста, про яке говорить книга Одкровення». «Старість – це найбільш придатний період життя для того, щоби поширювати радісну новину про те, що життя є ініціацією для остаточного сповнення. Краще ще попереду», – підсував Папа.
About The Author
