Папа у 60-ту річницю ІІ Ватиканського Собору: наново відкрити натхнення Собору
Другий Ватиканський Собор, якого дуже прагнув святий Іван XXIII і який завершив святий Павло VI, був подією благодаті для Церкви та світу. Подія, плоди якої не вичерпані.
Так, ми можемо стверджувати, що останній Вселенський Собор ще не повністю зрозумілий, прожитий і впроваджений в життя. Ми на шляху, і фундаментальний етап цієї подорожі – це те, що ми проживаємо у зв’язку із Синодом і те, що просить нас відійти від логіки «це завжди так робилося», від застосування звичайних старих схем, від редукціонізму, який завершується бажанням вміщувати все у те, що вже є відомим та практикується.
Така книга як ця допомагає нам заново відкрити для себе натхнення Собору і те, як крок за кроком, ця подія змінила життя Церкви, і є нагодою краще долати синодальний шлях, який складається, перш усього, зі слухання, залучення, здатності звільнити місце для віяння Святого Духа, залишивши Йому можливість нас провадити.
Ми багато отримали від Другого Ватиканського Собору. Наприклад, ми поглибили важливість Божого люду, центральної категорії в соборних текстах, у яких вона згадується 184 рази, що допомагає нам зрозуміти той факт, що Церква не є елітою священиків і богопосвячених осіб, і що кожна охрещена особа є активним суб’єктом євангелізації.
Ми б не зрозуміли ні Собору, ні навіть поточного синодального шляху, не поставивши в центрі всього євангелізацію. Ми є грішними свідками Воскреслого і сповіщаємо світові – не через наші заслуги чи наші здібності – Того, Хто переміг смерть, Того, Хто спас нас і продовжує спасати, підіймаючи з безмежним милосердям. Масштабне вселенське зібрання було натхнене потребою свідчити та проголошувати новими словами подію смерті та воскресіння Ісуса та Його присутність серед нас. Існував світ, який віддалявся від християнства і виявляв радше байдужість, а не ворожість. Собор народився з цієї спонуки, з цього запитання: як говорити про Ісуса чоловікам і жінкам сьогодення?
Відтоді ми пройшли довгий відрізок дороги, який не обійшовся без труднощів і розчарувань. Навіть сьогодні ми ризикуємо впасти в спокусу знеохочення та песимізму, коли зосереджуємо свій погляд на злі, яке пригнічує світ, замість того, щоб дивитися на світ очима Ісуса, тобто, вважати його полем жнив, де сіється з терпеливістю і надією. Оживити в пам’яті історію Собору, а насамперед переживати сьогодення Синоду з відкритим і вільним серцем, щоб ті, кого ми зустрічаємо, через нас відчули ніжність Бога та Його близькість до всіх, є способом вчитися не падати духом і відкидати всі спокуси уповати на себе, на свою майстерність та стратегії, щоб залишити місце для Нього.
About The Author
