Папа: у нас є надія, бо знаємо, що Христос воскрес
Представляючи паломникам чесноту надії, Папа Франциск наголосив на ролі цієї чесноти для збереження всіх інших, вказуючи на необхідність надійного якоря в майбутті, щоб не знеохотитися сьогоденням.
«Надія є богословською чеснотою, через яку ми прагнемо Царства Небесного і вічного життя як нашого щастя, покладаючи наше довір’я на обітниці Христа і спираючись не на наші сили, а на допомогу благодаті Святого Духа», – таке визначення Катехизм Католицької Церкви дає чесноті надії. Воно стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився з учасниками загальної аудієнції в середу, 8 травня 2024 р., продовжуючи цикл катехиз на тему пороків і чеснот. Отож, зупинившись на чесноті надії, в світлі вищенаведеного визначення він зазначив, що надія є відповіддю, запропонованою нашому серцю, коли в нас зроджується запитання про наше остаточне призначення і про долю світу.
Небезпека для всіх чеснот
За словами Святішого Отця, всі ми помічаємо, «що негативна відповідь на ці запитання викликає смуток», адже якщо життєва подорож не має якогось сенсу, якщо на початку і на кінці – ніщо, «то чому йти далі»? З цього народжується відчай людини, почуття даремності всього. Можемо запитати себе: «Навіщо була потрібна моя боротьба?». «Якщо немає надії, всім іншим чеснотам загрожує розсипатися і перетворитися на попіл. Якби не було гідного уповання завтра, світлого горизонту, то не залишилося б нічого, окрім висновку, що чеснота – це марне зусилля», – сказав Наступник святого Петра, цитуючи енцикліку свого попередника Венедикта XVI про надію «Spe salvi», в якій той писав: «Тільки тоді, коли майбутнє визначене як позитивна реальність, стає придатним для життя також і теперішність».
У світлі Христового воскресіння
Папа Франциск наголосив, що «християнин надіється не з огляду на власні заслуги», і якщо він вірить у майбутнє, то це тому, що «Христос умер і воскрес і дарував нам Свого Духа». У згаданій енцикліці Венедикт XVI писав, що спасіння дане нам як надія, гідна довіри надія, з огляду на яку ми можемо долати виклики теперішнього. «У цьому сенсі ми ще раз повторюємо, що надія – це богословська чеснота: вона не походить від нас, це не затятість, в якій ми хочемо себе переконати, а дар, який походить безпосередньо від Бога», – мовив Святіший Отець, нагадуючи, що святий Павло повчав християн: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших; отже, ті, що й померли у Христі, загинули. Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей». Це означає, що якщо віриш у Христове воскресіння, то «з упевненістю знаєш, що жодна поразка і жодна смерть не є назавжди». А якщо не віриш, то «все стає порожнечею».
Гріхи проти надії
За словами Папи, ми часто грішимо проти надії. Це проявляється в наших лихих проявах ностальгії та меланхолії, коли думаємо, що «прояви щастя з минулого навіки поховані». Гріхом проти надії є падати духом перед обличчям наших гріхів, «забуваючи про те, що Бог є милосердним». Грішимо також і тоді, коли «осінь стирає в нас весну, коли Божа любов перестає бути в нас вічним полум’ям і ми не маємо відваги приймати рішення, що зобов’язують на все життя».
Чеснота молодого серця
«Цієї християнської чесноти сьогодні світ дуже потребує! Світ дуже потребує надії, так само, як і терпеливості – чесноти, яка йде пліч-о-пліч з надією. Терпеливі люди є ткачами добра. Вони наполегливо прагнуть миру, і хоча дехто поспішає і хотів би всього і відразу, терпеливість має здатність очікувати. Також і тоді, коли багато хто навколо піддається розчаруванню, той, хто одухотворений надією і терпеливий, здатен пережити найтемніші ночі», – сказав Святіший Отець, підсумовуючи, що надія – це «чеснота того, хто має молоде серце», але тут не йдеться про фактичний вік. «Тому що є люди похилого віку з очима, сповненими світла, які живуть у постійній напрузі, спрямованій у майбутнє», – пояснив Папа, вказуючи на старців Симеона та Анну, які зустріли Немовля Ісуса в єрусалимському храмі, розпізнавши у Ньому спасіння.
About The Author
