Папа в катехезі: вчитися прощати, щоб бути прощеними

«У своєму найгострішому прояві гнів – це порок, який не дає перепочинку. Якщо він виникає через пережиту несправедливість (або через щось, що здається такою), то часто спрямовується не на кривдника, а на того, хто потрапить під руку», – зазначив Святіший Отець, зауваживши, що бувають люди, які наприклад стримують гнів на роботі, вдаючи спокійних, натомість стають нестерпними вдома. Це настирливий порок, який може відібрати сон, змусити постійно снувати плани в думках, не знаходячи спочинку…

Нехай сонце не заходить над гнівом

За словами Наступника святого Петра, йдеться про «порок, який нищить людські стосунки». Він є вираженням «неспроможності прийняти відмінність іншого», особливо тоді, коли його рішення не збігаються з нашими. І це не зупиняється лише на помилках людини, дратувати починає все – її голос, прості щоденні жести, спосіб думати. «Коли стосунки досягають такого рівня деградації, то вже втрачена ясність. Гнів призводить до втрати ясності. Тому що одна з характеристик гніву полягає в тому, що він іноді не вщухає з часом», – мовив Папа, зауваживши, що в таких випадках навіть відстань і мовчання, замість полегшити тягар непорозуміння, прибільшують його.

І саме тому святий Павло радить християнам вирішувати проблеми відразу й чинити спроби примирення, повчаючи: «Нехай не заходить сонце над вашим гнівом». «Якщо протягом дня можуть виникнути якісь непорозуміння, і двоє людей можуть перестати розуміти одне одного, раптом відчувши, що знаходяться далеко один від одного, то не слід віддавати ніч на поталу дияволу», – зауважив Святіший Отець, пояснивши, що в такому випадку порок гніву не даватиме заснути, щоб постійно пережовувати в думках свої аргументи та невизначені помилки, які ніколи в такому випадку не вважатимуться нашими, завжди чиїмись…

Мистецтво прощення

Далі Єпископ Риму нагадав, що у молитві «Отче наш» Ісус спонукає нас молитися за наші людські стосунки, які є «замінованим полем». Ми маємо в житті справу з «боржниками», але також і ми «не завжди всім виявляли любов належною мірою». «Ми всі – грішники, всі з від’ємними рахунками, не забуваймо про це, і тому нам усім потрібно вчитися прощати, щоб отримати прощення. Люди не залишаються разом, якщо вони не практикують мистецтво прощення, наскільки це по-людськи можливо. Гніву протистоїть доброзичливість, відкритість серця, лагідність, терпеливість», – наголосив Папа.

Святе обурення

На завершення Святіший Отець зауважив, що хоч цей «жахливий порок», як кажуть, є початком війн і насильства, то не все, що може народитися з гніву, є помилковим. «Стародавні добре знали, що в нас є запальна частина, яку не можливо і не потрібно заперечувати», – сказав він, зауваживши, що пристрасті до певної міри є несвідомими, є частиною життєвого досвіду. «Ми не відповідальні за гнів у момент його виникнення, але завжди відповідальні за те, як він розвивається. Й іноді буває добрим, коли гнів виплескується у правильний спосіб. Якщо людина ніколи не гнівається, якщо вона не обурюється несправедливістю, якщо вона не відчуває, як щось тремтить в її нутрі перед обличчям гноблення слабшого, то це означало б, що ця особа не є людяною, ні тим більше, – християнином», – пояснив Папа, вказавши на приклад Христа, Який показав нам, що існує також «святе обурення». Ісус не відповідав злом на зло, але у випадку торговців у храмі повівся суворо, керуючись проте не гнівом, а ревністю за Божий дім. У цьому й полягає критерій розрізнення, «і нам належить з допомогою Святого Духа знаходити належну міру пристрастям», щоби «виховувати їх, спрямовуючи до добра».