Папа: Вчімося від Ісуса ввірятися Отцеві під час випробувань і прощати

Навчитися через молитву «Отче наш» жити задля Божої слави, ввірятися Богові у випробуваннях та прощати. Таким заохоченням Папа Франциск підсумував свою катехизу з нагоди загальної аудієнції, що відбулася на площі Святого Петра у Ватикані в середу, 17 квітня 2019 року. Нагадавши, що протягом останніх тижнів ці середові зустрічі були присвячені роздумам над молитвою «Отче наш», він запросив застановитися над «деякими словами, якими Ісус під час Страстей молився до Отця».

Об’явлення Божої слави

Першим моментом, на який звернув увагу Наступник святого Петра, були слова, сказані Ісусом наприкінці Тайної вечері, коли Він, підвівши очі до неба, мовив: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина», – та: «Прослав мене, Отче, у Себе – славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ!». Це прохання може здаватися дивним на порозі Страстей. Про яку ж славу йдеться?

«Слава в Біблії, – пояснив Святіший Отець, – вказує на об’явлення Бога, вона є характерною ознакою Його спасенної присутності між людьми. Ісус же є Тим, Хто остаточно виявляє Божу присутність і Боже спасіння. І робить це через Пасху: піднесений на хресті, Він прославився. Там Бог, нарешті, об’являє Свою славу: зриває останній покрівець і вражає нас так, як ніколи раніше. В дійсності, відкриваємо, що вся Божа слава – це любов, любов чиста, безумна і немислима, що виходить за межі будь-яких обмежень та мірок».

Чинити все з любов’ю

У цьому контексті Папа заохотив слухачів повторювати цю молитву за Ісусом, просити в Отця, щоб зірвав покрівці з наших очей, аби ми, споглядаючи цими днями на Розп’ятого, «збагнули, що Бог є любов’ю». Ми часто уявляємо Його собі як пана, а не Батька, як нещадного суддю, а не милосердного Спасителя. Бог, натомість, під час Пасхи «анулює відстані», являючись нам «у покорі любові, яка вимагає нашої любові». Ми ж віддаємо Йому славу тоді, «коли з любов’ю переживаємо все те, що робимо».

Ця слава є протилежною світській славі, яка походить з того, що нас подивляють, вихваляють, оплескують, тобто, коли в центрі уваги перебуває «я». Божа слава, натомість, є «парадоксальною»: жодних оплесків. «У центрі стоїть не “я”, але інший: в Пасці бачимо, що Отець прославляє Сина, а Син – Отця. Ніхто не прославляє себе самого», – пояснив Папа, запрошуючи слухачів відповісти собі на запитання, якої слави прагнемо: Божої чи власної?

Довіритися Божим обіймам

Після вечері Ісус переходить до Гетсиманського саду, де також молиться до Отця. В той час, як учні неспроможні чувати, а Юда веде ватагу солдатів, Ісус починає відчувати «страх і тривогу», й серед цього «внутрішнього спустошення», звертається до Отця з найніжнішим словом «Abbà», тобто, «Татусю».

«Ісус серед випробування навчає нас пригортатися до Отця, бо в молитві до Нього наявна сила, щоб прямувати вперед серед болю. Серед тягарів молитва є полегшенням, упованням, розрадою. Покинутий усіма, серед внутрішнього спустошення, Ісус не самотній, Він перебуває з Отцем. Ми, натомість, у своїх “Гетсиманіях”, часто віддаємо перевагу тому, щоб залишатися самотніми, замість того, щоб сказати: “Отче”, та ввіритися Йому як Ісус, ввіритися Його волі, яка є нашим справжнім благом», – наголосив Папа, підкресливши, що проблемою не є біль, а те, як ми його долаємо.

Самотність, за його словами, не пропонує шляхів для виходу, молитва, натомість, так. Тож коли входимо у свої «Гетсиманії», а їх кожен з нас має і матиме, ми не повинні забувати молитися словами: «Отче».

На вершині болю – прощення

Врешті, третя молитва Ісуса – за нас: «Отче, прости їм, бо не знають що чинять». Ісус молиться за тих, які коять Йому зло, за Своїх убивць. Євангелія уточнює, що це відбувається в момент розпинання. «Це, мабуть, були хвилини найгострішого болю, коли Ісусові в зап’ястя та ноги впиналися цвяхи. Тут, на вершині болю, надійшла вершина любові: надходить прощення, тобто, дар невимовної сили, що розбиває спіраль зла», – сказав Папа, підсумувавши:

«Молячись у ці дні “Отче наш”, можемо просити про одну з цих благодатей: проживати свої дні на Божу славу, тобто, жити в любові; вміти ввірятися Отцеві під час випробувань, промовляючи до Нього: “Татусю” та знаходити в зустрічі з Отцем прощення й мужність прощати».