Папа: відновімо зусилля, аби Європа стала сім’єю народів, землею миру та надії

Папа Франциск надіслав послання до учасників цьогорічної Пленарної Асамблеї Ради Єпископських Конференцій Європи, які зібрались у Сантьяго-де-Компостела від 3 до 6 жовтня 2019 року.

Від 3 до 6 жовтня 2019 року в іспанському місті Сантьяго-де-Компостеля відбувається Пленарна Асамблея Ради Єпископських Конференцій Європи, яка зібрала очільників єпископатів континенту. Її темою є: «Європа: час пробудитись? Знаки надії». З нагоди початку цьогорічної Пленарної Асамблеї, Вселенський Архієрей надіслав учасникам своє послання:

«Кардиналові Анджелу Баняско,

Президентові Ради Єпископських Конференцій Європи

На початку щорічної Пленарної Асамблеї Ради Єпископських Конференцій Європи хочу Вам, Ваше Високопреосвященство, Його Еміненції Юліану Барріо, Архієпископові Сантьяго, та всім учасникам висловити моє сердечне вітання. Цьогорічна тема «Європа: час пробудитись? Знаки надії» є важливим закликом до роздумів над шляхами, які можна розпочати, аби привернути надію Європі.

Показово, що ваша зустріч відбувається неподалік гробу Апостола Якова, що від непам’ятних часів є метою численних паломників, які, приходячи з усіх частин Європи, вкладають у руки Апостола свої страждання, прохання та надії. До Сантьяго, міста на крайньому заході Європи, сходиться ввесь континент. У ньому зустрічаються центр і периферія. Тому воно є дуже символічним місцем, щоб наново віднайти велике багатство Європи, об’єднаної у своїй релігійній та культурній традиції, яка, однак, характеризується багатьма особливостями, які творять її багатство. «Вся Європа, – пригадував святий Іван Павло ІІ, – зустрілась навколо “пам’яті” Якова в ті самі століття, в яких вона будувалась як однорідний і духовно об’єднаний континент. Тому сам Ґете ствердить, що совість Європи народилася у паломництві».

Дорогі брати в єпископстві, запрошую вас прожити ці дні як мандрівку, спрямовану на те, щоб зауважити знаки надії, якими усіяна Європа наших дній. Їх є багато, хоча й нерідко прихованих, однак, часто ми схильні цього не усвідомлювати. Ми бачимо їх, починаючи від дбання багатьох наших братів про страждаючих і потребуючих, особливо про хворих, ув’язнених, бідних, мігрантів та біженців; а також у діяльності в галузі культури, зокрема, у вихованні наймолодших, що є майбутнім Європи. Віра у воскреслого Господа вчинила християн безстрашними у любові і стала найбільшою протиотрутою проти тенденцій нашого часу, повних поділів та протистоянь.

Отож, нехай ваше зобов’язання буде зобов’язанням любові. Вона є головним шляхом життя християнина, як навчає нас сам Господь Ісус: «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене» (Мт. 25, 35-36). Щоразу, як робимо хоча б одне із цих діл нашому братові, робимо це Господу Ісусові! Так великодушність є видимим знаком надії, тому що провадить нас поглянути на іншого як на особу. Популізми, що поширюються в ці часи, живляться безперервним пошуком контрастів, які не відкривають серця, а навпаки – ув’язнюють його в стінах задушливої образи; натомість милосердна любов відкриває і дозволяє дихати. Вона не протиставляє людей, але бачить потреби кожного з нас у відблиску «потреб останніх», оскільки всі ми трішки знедолені, всі трохи немічні, всі ми потребуємо опіки.

Любов до ближнього спонукає нас визнавати себе дітьми єдиного Отця, Який нас створив і нас любить. Тому, нехай не зменшується наш запал у свідченні віри у наш, часто розгублений, час, усвідомлюючи, що віра передається не за допомогою прозелітизму, а через притягання, тобто – свідчення. Мова не йде про те, аби повторити схеми минулого, а дозволити на те, щоб нами керував Дух Господа у пропонуванні радості, що випливає з Євангелія, чоловікам і жінкам, яких ми зустрічаємо в щоденному служінні.

В цьому вам допоможе поновне відкриття постатей трьох великих святих жінок, яких святий Іван Павло ІІ проголосив 1 жовтня 1999 року покровительками Європи: святу Бриґіду із Швеції, святу Катерину Сієнську та святу Терезу Венедикту від Хреста (Едіту Штайн). Разом вони виявляють нам любов, якою живуть у сім’ї, що є основою кожного людського суспільства, і як служіння ближньому в правді та жертовності. Їх прості жести сповнені надії, адже повні тієї любові, яка “рухає сонцем та іншими зірками” і вчиняє нас повністю людьми.

Здійснюючи цей шлях близькості до ближнього, схиляючись над рани тих, хто загубився, хто незахищений та марґіналізований, Церква відновить своє зусилля для будування Європи; це відповідальність, яка ніколи не зникала, незважаючи на багато труднощів, від тоді, як Павло, Сила й Тимотей причалили до побережжя Європи (пор. Діяння Ап. 16, 9). У вірності Своєму Господеві і власним корінням, нехай же Божий люд трудиться на користь нового європейського гуманізму, здатного до діалогу, інтеграції та творіння, водночас цінуючи те, що найдорожче для традиції континенту: захист життя та людської гідності, сприяння сім’ї та пошани до фундаментальних людських прав. Завдяки цьому зобов’язанню Європа зможе стати сім’єю народів, землею миру та надії.

З цими побажаннями закликаю вас продовжувати ваше душпастирське зобов’язання і, запевняючи мою пам’ять у молитві, охоче уділяю вам Апостольське благословення.

Рим, 23 вересня 2019 року

Папа Франциск»