Папа: Визнати себе незначними – початок дороги, щоб стати великими

Суперечності та ситуації, що виявляють нашу крихкість, є привілейованими нагодами, щоби пережити досвід Божої любові. Про це йшлося в недільній проповіді Папи Франциска.

Ісус обурюється не тими, які сперечаються з Ним, але тими, які з метою позбавити Його зайвих тягарів, віддаляють від Нього дітей. Чому? Відповіді на це запитання Папа Франциск присвятив свої роздуми, якими поділився з паломниками перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 3 жовтня 2021 року. Він зауважив, що розповідь про поведінку Ісуса, яку знаходимо в десятій главі Євангелії від Марка, є незвичною: там читаємо про те, що Господь обурився. Й вражає те, що це обурення викликане не фарисеями, що запитували про дозволеність розлучення, але Його ж учнями, які, аби вберегти Його від натиску людей, не пускали до Нього тих, які принесли дітей, щоб їх благословив.

Не тільки служити, але й ототожнитися з найменшими

Святіший Отець нагадав про те, що два тижні тому вже згадувалося про жест Ісуса, Який, обійнявши дитину, ототожнив Себе з найменшими, навчаючи, що «саме найменшим, тим, які залежні від інших, які перебувають в потребі, але не мають змоги віддячитися, потрібно служити в першу чергу». Хто шукає Бога, той знаходить Його саме там, «у незначних і потребуючих». І тому Ісус обурюється, бо «кожна кривда, завдана найменшому, бідному, дитині, беззахисному, завдана Йому».

Тепер же Ісус доповнює це повчання, кажучи: «Якщо хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не увійде до нього!». Отож, учень повинен «не лише служити найменшим, але себе самого визнати малим». Усвідомити себе незначними, потребуючими спасіння, є необхідною умовою для того, щоби прийняти Господа, «перший крок, щоби відкритися на Нього». «Часто, однак, ми про це забуваємо. Серед процвітання, серед добробуту, ми маємо ілюзію самодостатності, що нам вистачає себе самих і не потребуємо Бога», – зауважив Святіший Отець, підкреслюючи, що йдеться про обман, оскільки кожен з нас є «потребуючою істотою, є незначним».

До зрілості через крихкість

«У житті визнати себе малими – це відправна точка, щоби ставати великими», – вів далі Папа, звернувши увагу на те, що можемо помітити, що зростаємо не стільки на основі успіху і тих речей, що маємо, як у моменти боротьби та крихкості. Саме в потребах ми стаємо зрілими, відкриваємо своє серце «на Бога, на ближніх, на сенс життя». «Коли почуваємося незначними перед обличчям проблеми, хреста, хвороби, коли відчуваємо тягар і самотність, не знеохочуймося. Це падає маска поверховності та виходить на яв наша радикальна крихкісь: наша спільна основа, наш скарб, бо з Богом немічність є не перешкодою, а шансом», – сказав Наступник святого Петра, пояснюючи, що саме в крихкості відкриваємо, наскільки Бог піклується про нас.

«Суперечності, ситуації, що виявляють нашу крихкість, є привілейованими нагодами, щоби пережити досвід Його любові. Це добре відомо тому, хто молиться витривало: в періоди пітьми чи самотності, Божа ніжність до нас, так би мовити, стає ще відчутнішою», – зазначив Святіший Отець, підкреслюючи, що молитва дає нам мир і причиняється до нашого зростання, що в молитві Господь «пригортає нас як батько свою дитину», через що стаємо дійсно великими: не в примарній претензії нашої самодостатності, але упованням на Отця. Саме так, як поводяться найменші.

«Просімо сьогодні в Діви Марії великої благодаті, якою є благодать незначності: бути дітьми, які уповають на Отця, впевнені в тому, що з Його боку не забракне піклування про нас», – закликав Папа.