Папа в’язням: Першим святим Церкви став засуджений

Після Святої Меси на площі Плебісциту в Неаполі Папа від’їхав до в’язниці «Giuseppe Salvia», щоб зустрінутись з в’язнями, а з деякими з них розділити обідню трапезу. Ця в’язниця розташована в кварталі Подджіореале в східній частині міста, була споруджена ще 1914 року і є однією з найбільших в Італії. В ній перебуває коло 1900 в’язнів. Душпастирську опіку у в’язниці забезпечують 3 капелани, 3 черниць, 35 катехитів-волонтерів. Імена 90 ув’язнених, які мали можливість зустрінутись із Святішим Отцем, були розіграні серед усіх в’язнів.

«Іноді трапляється, що почуваємося розчарованими, безнадійними, всіма покинутими… Але Бог ніколи не забуває своїх дітей, ніколи їх не залишає», – читаємо у слові, яке Папа Франциск приготував з нагоди відвідин в’язниці. Прибувши до місця позбавлення волі, він вирішив безпосередньо поспілкуватися із засудженими, а приготовану промову передав їм у письмовій формі.

Святіший Отець зазначає, що ця зустріч є нагодою висловити його близькість до в’язнів, і він чинить це, принісши з собою «слова та любов Ісуса, який прийшов на землю, щоби вчинити повною нашу надію та помер на хресті за те, що спасти кожного з нас». Наступник святого Петра ствердив, що йому відомі труднощів в’язнів, від яких він отримує багато зворушливих листів з усього світу. Він заохотив переживати кожну мить у присутності Бога, Якому належить «майбутнє світу і людини».

Під час безпосереднього спілкування із ув’язненими, Папа відповів на їхні запитання. Перший з них зізнався, що колись думав, що вірує та знає Бога, але це було не так. Тепер же у в’язниці, він наново відкрив Його для себе. Як не втратити цієї віри, вийшовши з тюрми, серед спокус, які чигають на свободі? Інший, подякувавши Святішому Отцеві за те, що він, як Пастир Вселенської Церкви, прибув шукати загублені овечки, запитував від імені всіх співв’язнів: «Чи ми, заклеймовані на все життя, відкинені, виключені із багатьох програм суспільної реінтеграції, знайдемо прийняття поза цими мурами?».

Відповідаючи на перше запитання, Папа зауважив, що навіть якщо він дасть різні поради про збереження віри, остаточно усе залежить від особистого рішення, від того, що хтось постановив чинити. Але зберегти віру й не втратити надію не є чимось неможливим. Це нелегко, але – можливо.

У контексті запитання про гостинність і прийняття, Святіший Отець назвав їх відсутність «одним з найбільших проявів жорстокості нашого часу». І таврування колишнього в’язня аж до смерті є «великою несправедливістю». У цьому контексті Наступник святого Петра пригадав, що «першим святим у Церкві» був засуджений на смерть розбійник, якому Христос сказав: «Сьогодні будеш зі мною в раю». А тому суспільство повинно «вчитися із цього Христового прикладу»: коли Бог прощає, то забуває про все, і коли хто комусь випоминає його помилки, то грішить, «бо якщо Бог забув, то хто такий я, щоб не забувати!».

«Ось чому наше суспільство, – підсумував Папа, – ще не є християнським. Воно себе таким називає, воно хоче бути християнським, існує багато християн та християнок. Але суспільство, як таке, є більше поганським, ніж християнським, бо не зрозуміло до кінця Ісусових вчинків».