Папа з молоддю про політику, милосердя і надію

Що повинен чинити молодий католик в політиці, як молоді не втратити надію у сучасному світі, що робити, аби не зійти на лиху дорогу і як допомогти підвестися тим, які впали? Відповіді на ці запитання, поставлені юнаками й дівчатами, намагався дати Папа Франциск, зустрічаючись у четвер, 30 квітня 2015 р., з членами християнських мирянських спільнот, що діють під проводом отців єзуїтів, які вщент заповнили зал Павла VI у Ватикані.

Джанні, задіяний у волонтерському русі й у політиці, висловивши думку про те, що шукання приватних інтересів в контексті «спільного добра» є ганьбою політики, запитував про розпізнавання, яке би допомогли підтримувати зв’язок між вірою в Ісуса та відповідальністю за будування справедливішого та солідарнішого суспільства? Відповідаючи, Папа зауважив, що іноді звучать ідеї про необхідність заснування католицької партії. За його словами, це не вихід. «Церква, – пояснив він, – це спільнота християн, яка покланяється Отцеві, ходить дорогами Сина й приймає дари Святого Духа, а не політична партія».

Однак, як наголосив Святіший Отець, це не означає, що християнин повинен стояти осторонь. Навпаки, слід анґажуватися у політику, маючи на меті служіння спільному благу, не піддаючись спокусі корупції. «У Церкві існує багато католиків, які займаються чистою і доброю політикою, які сприяли мирові між народами. Можна стати святим, займаючись політикою», – наголосив він, вказуючи на приклад співзасновника Євросоюзу Шумана, щодо якого триває беатифікаційний процес.

Паола, яка здійснює волонтерське служіння у в’язниці, запитувала про те, як в такому контексті говорити про надію та як призвичаїти своє сумління до того, що перебувати поруч зі страждаючим є не лише простим добродійством, але спонукою змагатися проти несправедливості у світі? Папа зазначив, що він часто говорить про необхідність виходити на периферії, а в’язниця є «однією з найгірших таких периферій». Але у цьому контексті кожному слід добре собі усвідомити й зі смиренням визнати, що той факт, що ми залишаємося по іншій стороні ґрат, є не нашим особистим здобутком, але плодом Божої благодаті, наслідком того, що «Господь взяв нас за руку».

«Не можна приходити до в’язниці із наставленням, мовляв, я прийшов говорити тобі про Бога, тож сиди мовчки і слухай, бо ти грішник, ти належиш до нижчого класу», – підкреслив Святіший Отець, наголошуючи, що першим кроком є усвідомлення власної гріховності: «Коли ідемо проповідувати Ісуса Христа тим, які Його не знають або провадять життя, яке не виглядає моральним, подумаймо, що ми грішніші за них, адже якщо ми не потрапили в цю ситуацію, то лише завдяки Божій благодаті».

І не завжди потрібні слова. Іноді, як зауважив Папа, слід взяти за руку, пригорнути, плакати з тим, хто плаче, наблизитися до стражденного серця, адже «часто не можемо нічого сказати, тому що слово може бути образою», тому залишаються «лише жести любові».

Відповідаючи на запитання Тіціани про те, як молодь може сьогодні не втрачати надію, Святіший Отець погодився з нею, що так звана «зручна та спокійна» надія, почерпнута із відособленого життя, є штучною. Коли ж хтось бажає заанґажуватися у політику, в якусь професійну діяльність, а навіть у служіння в Церкві, то може зауважити, що існує чимало такого, «що розчаровує надію», адже так не повинно бути. «Але справжня надія – це Божий дар, подарунок, який ніколи не розчаровує».

Однак, як зрозуміти, що Бог не залишив нас, «що Він з нами, що прямує поруч?» – запитував Папа, відповідаючи, що не завжди зможемо це відчути і побачити, але слід бути впевненими у тому, що «Бог прямує поруч зі Своїм людом». Надія, за його словами, – «це чеснота смиренних», а здобуваємо її, навчаючись служити іншим, що вимагає великої чуттєвості.