Папа: Зростанню Церкви сприяє свідчення, а не слова

У проповіді під час Святої Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» Папа Франциск звертає увагу на наш щоденний гріх нарікання, який проявляється в нашому особистому, родинному, парафіяльному, єпархіяльному та соціальному житті. Проповідник також наголошує, що логіка Євангелія є діаметрально протилежною до логіки світу

 

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Debora Donnini – Ватикан

Проповідуючи під час Служби Божої у «Домі святої Марти» в четвер, 8 листопада 2018 р., Святіший Отець виокремив три ключові слова, що випливають із прочитаного євангельського уривку (див. Лк. 15, 1-10): свідчення, нарікання та запитання. Роздуми Вселенського Архиєрея ґрунтувались на біблійному епізоді, який розпочинається із того, як Ісус дає свідчення: сідає до столу із митарями та грішниками; чим викликає нарікання фарисеїв та книжників.

Свідчення сприяє розвитку Церкви

Глава Католицької Церкви зазначив, що поведінка Ісуса є дуже несподіваною та новою, адже в ментальності тогочасного народу піти до грішників вчиняло особу нечистим і прирівнювалось із дотиком до прокаженого. Така поведінка Спасителя була великий свідченням.

Свідчення в історії ніколи не було зручною річчю: ні для самих свідків, які часто мусіли заплатити за своє свідчення мучеництвом, ні для сильних світу цього. Свідчити – це розірвати звичку, спосіб буття, змінити поведінку, виставити себе на ризик… Те що приваблює – це свідчення, а не слова. Так, слова допомагають, проте, свідчення притягає та допомагає Церкві зростати, розвиватись.

Ісус дає нове свідчення, сідаючи до столу з митарями та грішниками, хоча й воно не є повністю новим, адже Боже милосердя було також і в Старому Завіті. Фарисеї та книжники просто не зрозуміли, що означають слова: «Я милосердя хочу, а не жертви». Вони перечитували їх, однак, не усвідомлювали того, чим є милосердя.

Нарікання замість вирішення конфліктів

Свідчення Ісуса провокує нарікання фарисеїв та книжників, які не сказали: «Дивіться, цей чоловік виглядає доброю людиною, адже намагається навернути грішників»; натомість зробили негативний коментар, бажаючи знищити добре свідчення Спасителя, мовивши: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними». За словами Папи, нарікання є нашим щоденним гріхом, іноді в більших, а часом у менших справах.

Замість того, вирішити якусь конфліктну ситуацію шляхом діалогу, люди часто віддають перевагу тому, щоб приховано нарікати, бо не мають сміливості відверто виявити свою позицію у тій чи іншій справі. Таку поведінку можемо зауважити в маленьких церковних спільнотах, в парафіях, зокрема, коли нам щось чи хтось не подобається, то ми відразу розпочинаємо нарікання. Іноді така поведінка виявляється й на дієцезальному рівні чи у політичній сфері.

Запитання Ісуса

Замість того, щоб засудити нарікання фарисеїв та книжників, Ісус запитує їх: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’яносто дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде?». Логіка опонентів Ісуса є цілком іншою: хто ж би залишив без нагляду 99 овець і пішов у темряві шукати ту одну. Саме тому вони й не бажали навіть говорити з грішниками, митарями. На їхню думку, краще не забруднюватись стосунками із такими людьми, бо ж це є ризиком. Краще берегти тих «наших» овець. Така поведінка вчиняє їх нездатними до прощення, милосердя та прийняття грішних людей. Логіка Євангелія є цілком іншою.

На закінчення Папа Франциск зауважує, що всі ті, які наслідують поведінку фарисеїв та книжників, не знають чим є радість Євангелія: «Нехай Господь допоможе нам зрозуміти цю логіку Євангелія, що є протилежною логіці світу».