Папи і Україна. Євпраксія: імператриця і жертва. Данило: король на Русі

Сьогодні завершуємо розповідь про трагічну долю онуки Ярослава Мудрого Євпраксії, а в другій частині йтиметься про добу князя Данила Романовича і його контакти з єпископами Риму.

Попереднього разу ми розпочали говорити про трагічну долю Євпраксії, онуки Ярослава Мудрого, зупинившись на біографії імператора Генріха IV, її чоловіка. Говорили про його протистояння з Папою Римським Григорієм VII і дійшли до знаменитих подій каяття імператора зимою 1076-1077 років у Каноссі. Отже, ці події, насправді, були лише проміжною зупинкою у подальшому протистоянні Генріха IV і Папи Римського Григорія VII.

Імператор у наступних роках спочатку переміг своїх противників у Німеччині, а тоді вирушив до Італії. Там він на два роки взяв Рим в облогу і у 1084 році здобув місто, утвердив Єпископом Риму свого ставленика Климента ІІІ. Той у Вічному Місті коронував Генріха і його дружину Берну, з якою останній вже не думав розлучатися. По від’їзді імператора Папа Григорій VII за допомогою норманів знову утвердив свою владу у Римі, але був змушений померти у вигнанні. Врешті, у 1088 році незалежні від імператора кардинали обрали Папою Урбана ІІ, який продовжив справу Григорія VII. У цьому ж році, як згадувалося попереднього разу, Євпраксія заручилася з Генріхом IV і у 1089 році взяла шлюб. Власне по цьому вона і дізналася, що Генріх IV був насправді аморальним чоловіком. Він влаштовував при своєму дворі оргії і, що найжахливіше, змушував свою дружину проти власної волі брати в них участь.

Невідомо чим би завершилася ця трагедія, коли б про ці злочини не дізналися політичні противники імператора, які гуртувалися навколо Папи Римського Урбана ІІ з яким Генріха IV далі боровся за право інвеститури, тобто за те, хто буде призначати єпископів на їхні катедри. Тож прибічники Папи скоро зрозуміли, що Євпраксія є головним свідком і влаштували їй втечу. Провід у цьому мали тосканська маркграфиня Матильда та її чоловік Вельф.

У 1093 році ломбардські міста уклали проти імператора союз і тим самим не дали йому захопити багаті землі Північної Італії. У 1094 році свідчення Євпраксії були оприлюдненні на церковному соборі в Констанці і стали справжньою сенсацією для тогочасної Середньовічної Європи. Наступного року Євпраксія розповіла про злочини чоловіка особисто на церковному соборі в П’янченці. Імператор був осуджений, але далі справа не пішла.

Генріх IV знайшов спільну мову з своїми противниками. Його тоді зрадив власний син Конрад, який перейшов на бік Папи. Та Генріх IV помалу вгамував заколотників. Євпраксія стала тепер небажаним свідком, тому їй не залишалося нічого, як спочатку вирушити до родичів в Угорському королівстві, а після цього на Русь. Приїхавши додому, вона стала черницею у Переяславі. Довго не прожила. Померла у 1109 році і була похована на території Києво-Печерської Лаври. Її чоловік помер раніше, у 1106 році, і був похований у соборі міста Шпаєр. Протистояння ж між Єпископами Риму і імператорами за інвеституру завершилося укладанням Вормського конкордату в 1122 році.

Данило Романович: навала зі сходу й контакти з Римом

В одній із наших передач ми згадували про історію коронації, яка мала місце в часи сина Ярослава Мудрого Ізяслава, тобто у XI столітті. Сьогодні ж кілька слів також про першого короля на Русі – Данила Романовича і його взаємовідносини з Римом.

Данило Романович був сином князя Романа Мстиславовича, який загинув у 1205 році. Тож змалку Данило зазнав різноманітних поневірянь, допоки не виріс і почав довгу боротьбу за спадщину свого батька. До 1240 року він її завершив. У цьому ж році татаро-монголи на чолі з ханом Батиєм взяли Київ і зруйнували його. У 1241 році така ж доля чекала Галич і Володимир. По цьому Батий вирушив далі на Захід і дійшов аж до берегів Адріатичного моря. Ця загроза страшенно налякала європейських монархів: татаро-монголів не можливо було зупинити.

У 1245 році Папа Римський Інокентій IV скликав І Ліонський собор. Він тривав з 26 червня по 17 липня. На ньому займала чільне місце татаро-монгольська загроза. Зокрема, на соборі виступив архієпископ Петро, який розповів про стан Русі по Батиєвій навалі. Інокентій IV поставився з інтересом до сказаного і в скорому часі направив до Батия посольство на чолі з монахом Джовані ді Карпіне. Серед іншого, це посольство мало зібрати детальну інформацію про татаро-монголів і, що найважливіше, встановити контакти з монархами-християнами, що опинилися під зверхністю хана. Тож десь в цей час галицько-волинський князь Данило й опинився в особливій увазі Риму. Свідченням цього є те, що у 1246 році Папа Інокентій IV видав аж сім послань, в яких згадував проблеми Русі. Серед іншого, Папа заохочував галицько-волинського князя до з’єднання київської митрополії з Римом. Пропонував спільну боротьбу з Батиєм. Це знайшло свій відгук у Данила Романовича. Також тоді почалася мова про коронацію. У 1247 році той надіслав до Папи своє посольство. По ньому Папа вперше проголосив тезу, яка через декілька століть знайде своє втілення у Берестейській унії.