Папська аудієнція середи: Бути вільними від речей, щоби вміти любити
Якщо не погоджуюся з тим, що я є вбогим, то ненавидітиму все те, що нагадує мені про мою уразливість. На це звернув увагу Папа Франциск у своїй катехизі з нагоди загальної аудієнції, що в середу, 5 лютого 2020 р., зібрала паломників і туристів з різних частин світу в залі Павла VI у Ватикані. Розпочавши передньої середи цикл повчань про євангельські блаженства, записані в Євангелії від Матея, цього разу Святіший Отець говорив про перше з них: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне».
Про яку бідність йдеться
Як зазначив Глава Католицької Церкви, маємо перед собою «несподіваний шлях, дивний предмет блаженства», тобто, бідність. Але, насамперед, потрібно вияснити, про яку бідність йдеться. Якщо б євангелист використав лише це слово, то значення було би «звичайнісіньким економічним», тобто, вказувало би на людей, які мають мало, або ж зовсім не мають, засобів для прожиття й потребують допомоги інших. Але, на відміну від Євангелії від Луки, в Матея йдеться про «вбогих духом».
«Згідно з Біблією, – пояснив Папа, – дух є подихом життя, який Бог вдихнув у Адама, це наш найглибший вимір, скажімо, найглибший духовний вимір, який вчиняє нас людською особою, внутрішнє ядро нашого єства. Отож, “вбогі духом” – це ті, які є та почуваються бідними, жебраками, в глибині свого єства. Ісус проголошує їх блаженними, бо їм належить Боже царство».
Погодитися з власною уразливістю
Святіший Отець зауважив, що дуже часто чи ми чуємо протилежне, мовляв, «потрібно бути чимось в житті, бути кимось… здобути ім’я…». Але з цього зроджується «самотність і нещасливість», бо якщо я повинен бути «кимось», то змушений суперничати з іншими та жити «в нав’язливій турботі про власне еґо».
«Якщо не погоджуюся з тим, я є вбогим, то починаю ненавидіти все те, що нагадує мені про мою уразливість. Бо ця крихкість заважає мені стати важливим, багатим грошима, славою, тощо… Кожен з нас, перед собою самим, добре знає, що скільки б не старався, завжди залишається радикально недосконалим й уразливим. Не існує гриму, що міг би приховати цю крихкість. Кожен з нас є уразливим. Потрібно розгледіти, в чому саме», – мовив Папа, наголошуючи на тому, що неприйняття власних обмежень веде до «лихого життя». Адже «горді» не просять про допомогу, оскільки «прагнуть показатися самодостатніми».
Чому так важко просити пробачення?
В цьому контексті Наступник святого Петра нагадав про свою пораду для молодих подружніх пар, якою є «три чарівні слова: прошу, дякую, вибач». Це «слова, які випливають з убогості духа». Він зізнався, що коли розмовляє з молодятами, то третє слово називають «найважчим». І, в дійсності, «горда людина неспроможна на це», бо вона «не є вбогою духом», вважає себе непомильною.
«Чому вибачатися важко? Бо це впокорює наш лицемірний образ. Однак, жити, стараючись приховувати власні недоліки, важко й гнітюче. Ісус Христос каже нам: бути вбогими – це нагода для благодаті; й показує нам вихід з цих труднощів. Нам дане право бути вбогими духом, бо це – дорога Божого царства», – сказав Папа.
Боже царство належить вбогим духом
Далі Святіший Отець підкреслив, що слід «наголосити на одній фундаментальній речі». Йдеться про те, що ми «не мусимо перемінюватися, щоб стати вбогими духом, не мусимо здійснювати жодного перетворення», бо ми «вже є такими», потребуємо всього. Бо таким є «людський стан».
«Боже царство, – мовив він, – належить убогим духом. Існують ті, які мають царства цього світу: мають блага та зручності. Але ці царства скінченні. Влада людей, навіть найбільших імперій, проминає та зникає». Як зазначив Папа, нам доводилося бачити в новинах падіння правителів, які ще вчора здавалися могутніми. Це стосується і грошей, і він «ніколи не бачив за похоронною процесією вантажівку, що перевозить речі…».
У чому виявилася Христова могутність?
«По-справжньому царствує той, хто вміє любити справжнє благо. А ним є Божа могутність. В чому Христос показав Себе могутнім? В тому, що вмів чинити те, чого не роблять земні царі: давати людям життя. У цьому – справжня могутність. Могутність братерства, милосердя, любові й покори», – сказав на завершення Святіший Отець, підсумовуючи:
«В цьому полягає справжня свобода: той, хто має цю могутність покори, служіння та братерства, є вільним. Для служіння цій свободі призначена вбогість, яку вихваляють блаженства. Бо існує бідність, яку ми повинні прийняти, тобто, убогість нашого єства, і бідність, яку ми повинні шукати, ота конкретна, від речей цього світу, щоби бути вільними і могти любити. Ми завжди повинні шукати свободу серця, коріння якої – в нашій убогості».
About The Author
