Папська катехеза за 2 серпня 2017 року. Про християнську надію – XXIХ: Хрещення – брама надії
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Колись храми були орієнтовані на схід. Люди входили до священної будівлі через відчинені на заході двері та, йдучи навою, рухалися на схід. У давнину це був важливий символ, алегорія, яка поступово згасла. Ми, люди сучасної епохи, набагато менш привчені розуміти великі знаки космічного ладу, майже не звертаємо уваги на такі деталі. Захід – це крайня точка, де сонце ховається, де вмирає світло. Тим часом схід – це місце, де перші промені вранішнього світла здобувають перемогу над темрявою, нагадуючи нам про Христа воскреслого, Світло з висоти (пор. Лк 1, 78).
Стародавні обряди хрещення передбачали, що оглашенні-катехумени складали першу частину визнання віри, спрямувавши погляд на захід. Саме тоді лунало запитання: «Чи відрікаєтеся ви від сатани, від служіння йому та діяльності для нього?» – і майбутні християни спільно підтверджували: «Відрікаюся!» Потім кандидатів на хрещення повертали обличчям до апсиди, на схід, де починалося світло, і запитували ще раз: «Чи віруєте ви в Бога Отця, Сина і Святого Духа?» – і звучала відповідь: «Вірую!»
У наш час чарівність цього обряду частково зникла, ми втратили чутливість до мови космічного ладу. Звісно, визнання віри досі відбувається у формі хрещального опитування, характерній для деяких таїнств. І незмінним залишається його сенс. Що означає бути християнином? Це означає бачити світло, сповідувати віру в світло, навіть коли світ оповитий нічною темрявою.
Християни не позбавлені темряви – ані зовнішньої, ані внутрішньої. Вони не живуть поза світом, проте благодать Христова, отримана у хрещенні, скеровує чоловіків і жінок на схід: вони вірять не в темряву, а у світло дня; вони живуть у ночі, але мають надію на світанок; вони не зазнають поразки від смерті, а пристрасно прагнуть воскресіння; вони ухиляються від зла, бо завжди вірять у нескінченну міць добра. І в цьому наша християнська надія. Світло Ісуса, спасіння, яке Ісус приносить нам Своїм світлом, рятує нас від темряви.
Ми ті, хто вірить, що Бог є Отцем: ось де світло для нас! Ми не сироти, у нас є Отець, і наш Отець – це Бог. Ми віримо, що Ісус зійшов і мешкав серед нас, розділив з нами тягар людського життя, особливо товаришуючи з найбіднішими й найуразливішими: ось де світло для нас! Ми віримо, що Святий Дух невпинно працює на благо людства та світу, і навіть найскорботніші ситуації будуть подолані: це надія, яка будить нас щоранку! Ми віримо, що кожна любов, кожна дружба, кожне добре побажання, навіть найменші та призабуті, одного дня сповняться в Бозі: це та сила, яка змушує нас із ентузіазмом прийняти повсякденне життя! У цьому наша надія – жити в надії і жити у світлі, у світлі Бога Отця, у світлі Ісуса Спасителя, у світлі Святого Духа, Який спонукає нас іти вперед.
У літургії хрещення є ще один дуже гарний знак, що нагадує нам про важливість світла. Під час церемонії батькам, якщо хрестять дитину, або ж тому, хто хреститься дорослим, дають свічку, полум’я якої запалене від великоднього пасхалу – тої найбільшої свічки, з якою в Надвечір’я Пасхи входять в абсолютно темний храм, звіщаючи таємницю Воскресіння Ісуса. Від пасхалу кожен запалює свою свічку й передає полум’я сусідам: у цьому знакові міститься сенс повільного поширення Воскресіння Ісуса в життя всіх християн. Життя Церкви – перепрошую, але дозволю собі таке слово – трохи «замурзане» світлом. Що більше світла Ісуса у християн, то більше світла Ісуса в житті Церкви, то більше вона жива. Життя Церкви «замурзане» світлом.
Найгарніше привітання, яке ми можемо адресувати одне одному, має нагадувати нам про наше хрещення. Хочу спитати вас: хто пам’ятає дату свого хрещення? Не відповідайте, бо ж комусь може бути соромно! Подумайте – і якщо не пам’ятаєте, то тепер маєте домашнє завдання: підійдіть до своїх матері й батька, тітки й дядька, бабусі й дідуся і спитайте їх: «Коли мене охрестили?» І не забувайте більше! Вам це зрозуміло? Зробите? Сьогодні ж маєте або дізнатися, або пригадати дату хрещення – це день народження, день світла, день, коли ми – ще раз дозволю собі таке слово – «замурзалися» світлом Христа. Ми народжуємося двічі: вперше – у природному тілі, а вдруге – зустрівшись із Христом у купелі. Там ми занурюємось у смерть, аби жити в цьому світі як діти Божі. Там стаємо людьми, хоча нам важко це уявити. Ось чому ми всі маємо поширювати аромат єлею, яким нас помазали в день хрещення. У нас живе і діє Дух Ісуса, первістка з-поміж багатьох братів – усіх тих, хто виступає проти невідворотності темряви та смерті.
Як прекрасно, коли християнин стає у світі справжнім Христо-фором (cristo-foro), тобто «носієм Ісуса»! І перш за все – для тих, хто переживає ситуації смутку, відчаю, темряви й ненависті. Це можна помітити через безліч дрібних деталей: світло, яке християнин несе в очах; лагідний настрій, на який не впливають навіть найскладніші дні; прагнення знову й знову творити добро, навіть коли було пережито багато розчарувань. У майбутньому, коли писатимуть історію нашого часу, що скажуть про нас? Чи що ми були спроможні надіятися, чи що сховали своє світло під посудину? Якщо ми будемо вірні хрещенню, то поширюватиметься світло надії. Хрещення – це початок надії, надії на Бога, і ми зможемо передати майбутнім поколінням причини для життя.
Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
2 серпня 2017 р.
Переклад КМЦ за текстом: vatican.va
About The Author
