Передчасний похорон догналізму

Певні голоси не так давно у ЗМІ радісно відспівали похоронний марш догналізму, порснувши легенько брудом убік його противників. Проте, насправді, похорон цього псевдорелігійного проекту в Україні занадто передчасний.

Так, вони не маячать під вікнами Львівської Ратуші, не бігають з транспарантами Львовом під одноманітне квиління. Це правда. Але…

Догналівські групи і надалі, практично безперешкодно, функціонують в своїх храмах у Підгіцях і Бродах. Домашні групи догналівців, «монастирі» і сайти теж функціонують так, якби нічого й не сталося. Більше того, останнім часом вони активізували свою агітацію через поширення так званих ірландських «пророцтв» і формування молитовних груп по 10 осіб. Тим, хто вже похоронив догналізм, варто би було поїхати в Першу П’ятницю в Підгірці й подивитися, скільки і яких машин, з якою реєстрацією, запаркованих біля догналівської халабуди. Але це вже питання до їхнього професіоналізму.

Уже зараз упродовж останніх одного-двох місяців Галичину, як снігом, засипало купою брошурок, образочків, книжечок, що рекламують так звані об’явлення Марії від Божого Милосердя від «Книги правди» до «Печаті живого Бога». Цей феномен доволі масовий і присутній в усіх галицьких єпархіях. При ближчому погляді виявляється, що ірландські «пророцтва» поширюються з одного центру і доволі координовано. А центром є догналівське угруповання.

Ці так звані «пророцтва», засуджені Архиєпископом Дубліну та багатьма католицькими єпископами, є цілком єретичними, а їхньою авторкою виявилась бізнесвумен-невдаха з Ірландії, яка вирішила заробити на наївності деяких католиків.

І вже зараз можна говорити про певний успіх цієї акції, адже «ірландські» молитовні групи «виросли» у всій Галичині, як гриби після теплого дощу. Не в одному гаманці опинилася так звана «Печать живого Бога». Перетворення цих «груп» на секти і їхній дрейф в сторону догналізму чи лефавризму є тепер питанням часу. Цього разу сектантський врожай може бути набагато успішнішим, аніж у випадку з «чистим» догналізмом.

З догналізмом та лефавризмом великим кінцевим бенефіціаром виявились не так ФСБ і Кремль, як ті сили, які прагнуть відтягнути корабель УГКЦ у ліберальні води. Адже вони отримали ідеальну етикетку, щоб чіпляти на своїх критиків. Спочатку мали добрий пострах – лефавризм, а тепер отримали догналізм. Як тільки хтось відважується критикувати прояви морального лібералізму, гендеризм, терпимість до гріха, світоглядний чи релігійний релятивізм, поганські пережитки, то відразу в соціальних мережах спостерігаємо істеричний надривний крик: це – догналіти! І непотрібно жодних аргументів, адже це – догналіти! А у випадку з ірландськими «пророцтвами» очевидним беніфіціаром знову ж будуть ці самі сили. І як з догналізмом, з їхнього боку на боротьбу проти їхнього ж, здавалось би, ворога сил витрачатися не буде. Хіба вже, якщо «ірландський» феномен прорветься у «недружні» цим силам ЗМІ, тоді, можливо, заради самореклами з’явиться у «дружніх» ЗМІ якась в’яла, не зовсім їстівна критика, яку і критикою буде важко назвати.

Можливо, інформаційна кампанія пояснення сутності «ірландських» пророцтв і принесе певний результат, як це було у випадку з догналізмом. Однак корінь проблеми тут деінде: практична відсутність перекладів джерельних текстів католицтва, тотальна непрокатехизованість і відсутність реального, а не віртуального католицького мирянського активізму. Без вирішення цих питань ми знову і знову наштовхуватимемось на чергові прояви звироднілої релігійності, які, як приступи епілепсії, траплятимуться усе частіше і триватимуть усе довше.

«Ceterum censeo Carthaginem esse delendam!» – хто має вуха, хай слухає.

о. Орест-Дмитро Вільчинський