«Перемогою України ми вважаємо справедливий мир», – Глава УГКЦ

УГКЦ послідовно викриває агресію Росії проти України та вважає неприпустимим формування образу українця як ворога російського народу, навішування різних ярликів на тих, хто обстоює право України на існування як незалежної держави.

Про це сказав Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, коментуючи для австрійського видання «Kathpress» закиди, що, мовляв, наша Церква закликає зі зброєю боротися до цілковитої перемоги. Ці закиди на адресу УГКЦ 22 вересня озвучив владика Антоній (Паканич), Митрополит Бориспільський і Броварський, Керуючий справами УПЦ, під час своєї зустрічі з групою австрійських журналістів.

Предстоятель Церкви пояснив виданню «Kathpress», що УГКЦ ніколи не закликала до насилля і війни, як у цьому нас звинувачують опоненти. «Ми послідовно засуджували агресорів і тих, хто підтримує незаконні збройні формування, і разом з усіма членами ВРЦіРО закликали їх скласти зброю. Ми стверджуємо право і обов’язок українців боронити свою землю від іноземних загарбників, відповідно до соціальної доктрини Католицької Церкви, надаємо капеланську опіку українським воїнам як оборонцям справедливого миру, виховуємо українське суспільство на засадах християнського патріотизму, не з ненавистю до чужинців, а з християнською любов’ю до свого народу, своєї землі та власної держави», – пояснив Блаженніший Святослав.

«Перемогою України ми вважаємо справедливий мир, який аж ніяк не можна досягнути на умовах агресора. Ми послідовно закликаємо до примирення, але не можемо допустити до примирення з війною, насильством, неправдою та запереченням права на існування народу України та його держави», – наголосив Глава УГКЦ.

Під час своєї зустрічі з австрійським журналістами Митрополит Антоній також розповів, що УПЦ не висловлює жодної позиції щодо війни на Сході, подібно як Папа Франциск і Ватикан, а це для того, щоб «залишити шлях до діалогу».

Коментуючи ці слова, Блаженніший Святослав сказав, що Папа Римський, як наступник апостола Петра та Вселенський Архиєрей у древньому християнстві, зокрема першого тисячоліття, вважався найвищим арбітром Христової Церкви, до якого зверталися у разі догматичних та адміністративних суперечок поодинокі помісні Церкви, відповідно до старого правила nemo iudex in causa sua. Це служіння він здійснював і здійснює сьогодні не як представник Римського Патріархату, а як Вселенський Архиєрей.

«Помісна Церква є і повинна бути зі своїм народом, вона має бути його голосом, матір’ю і учителькою. Ось чому, стисло кажучи, «справа народу» є «справою його Церкви», є її «causa sua». УГКЦ є зі своїм народом, захищає його права та інтереси, є його голосом перед Вселенським Архиєреєм і, зокрема, у справі війни проти свого народу апелює до Святішого Отця, а через нього до всього світового співтовариства», – сказав Глава УГКЦ.

«Зіставлення ролі УПЦ у питанні війни на Сході України з посередницькою місією та служінням Вселенського Архиєрея в Христовій Церкві є абсурдним і небезпечним… Як може Церква, яка претендує бути єдиною помісною Православною Церквою цього народу, відсторонюватися від справи його життя чи смерті? Хочу вірити, що це просто невдале порівняння, а не відмова УПЦ бути національною Церквою для українців», – зазначив Блаженніший Святослав.

Ще одним аспектом розмови під час зустрічі Митрополита Антонія з журналістами було прирівнювання підпорядкування УПЦ (МП) Патріарху Кирилу з підпорядкуванням УГКЦ Папі Франциску.

Блаженніший Святослав зазначив, що не хотів би коментувати еклезіальні особливості канонічної єдності УПЦ з Московським Патріархатом, але, оскільки було зроблено порівняння з єдністю між УГКЦ і Папою Франциском, то він вказав на докорінні відмінності цих «єдностей».

Глава УГКЦ зазначив, що таке порівняння є цілковито неправомірним. Навіть у православному світі Московський Патріарх ніколи не вважався вселенським і таким, що має яке-небудь служіння чи юрисдикцію поза межами власного патріархату.

«УГКЦ, як помісна Церква свого права, є в сопричасті зі Святішим Отцем як із Вселенським. Ми не входимо до «латинського патріархату», маємо, відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, всі права патріаршої гідності, окрім самого титулу «Патріарх» для Глави Церкви та неухильно будуємо власний патріархат», – пояснив Предстоятель Церкви.

«Коли мова йде про УПЦ, – вів далі Глава УГКЦ, – то вона, все ж таки, попри всі права так званої автономії, входить до Московського Патріархату та не ставить собі за мету досягнути власного». Він пояснив, що ця приналежність до Московського Патріархату для УПЦ становить невід’ємну частину її еклезіологічної тотожності. Саме через єдність із Москвою УПЦ перебуває в євхаристійному спілкуванні з рештою світового православ’я. «Слід зауважити небезпеку такого порівняння: це може бути підсвідоме бачення Москви як Третього Рима, оскільки Московського Патріарха прирівнюють до Вселенського Архиєрея. Отож аналогія між єдністю УГКЦ із Вселенським Архиєреєм та єдність УПЦ із Патріархом Московським є, м’яко кажучи, невдалою», – сказав Блаженніший Святослав у коментарі для австрійського видання «Kathpress».

Як ми повідомляли, упродовж 21-25 вересня в Україні перебувала група австрійських журналістів, які приїхали задля того, щоб більше дізнатися про Україну. Гості з Австрії відвідали Київ та Львів, де мали зустрічі з представниками та Главами Церков в Україні, представниками уряду й громадськості.

У додатку пропонуємо ознайомитися з повною версією коментарів Блаженнішого Святослава, які він надав для «Kathpress»

Запитання: Митрополит Антоній сказав, що змінилися ваші заклики: від радикальних – слід боротися до перемоги, до примирення під час перебування на Святій Землі.

Відповідь: Насправді це вже третій заклик до примирення впродовж останнього року. Цікаво, що аж тепер його почули. Ці заклики до припинення війни проти України були зроблені торік в інтерв’ю агенції Зеніт та Джорджу Вайгелю.

Неодноразові заклики до примирення скеровані передусім не до президентів (як це маємо у випадку РПЦ), а до українського та російського народів. Вважаємо, що російська пропаганда розпалює міжетнічну ворожнечу, стверджуючи, що не існує українського народу, його мови та культури, а саме існування Української Держави є раною на тілі єдиного російського народу, мовляв, Україна це не народ чи держава, а лише «територія». Зміст наших закликів полягає в тому, щоб не піддаватися цій пропаганді, бо пропагандисти і політики приходять і відходять, а народи залишаються. Лише коли ми усвідомимо себе рівноправними сусідами, тоді зможемо говорити про істинне примирення між нами та шукати способів мирного співіснування.

Особливістю заклику зі Святої Землі є покликання на спільну духовну спадщину українців і росіян, УГКЦ та РПЦ – святих мучеників Бориса і Гліба, перших святих Київської Русі, тисячолітній ювілей яких ми святкуємо цього року. Важливим тут є зауважити, що РПЦ цього року зробила надмірний наголос на тисячолітті смерті св. Володимира, але цілком обійшла увагою Бориса і Гліба. Може, приклад святих Бориса і Гліба промовить до сумління росіян і російських православних та нагадає їм, що потрібно радше слухатися Бога, ніж людей.

УГКЦ ніколи не закликала до насилля і війни, як у цьому нас звинувачують опоненти. «Ми послідовно засуджували агресорів і тих, хто постачає зброю незаконним збройним формуванням, і разом з усіма членами ВРЦіРО закликали їх скласти зброю. Ми стверджуємо право і обов’язок українців боронити свою землю від іноземних загарбників, відповідно до соціальної доктрини Католицької Церкви, надаємо капеланську опіку українським воїнам як оборонцям справедливого миру, виховуємо українське суспільство на засадах християнського патріотизму не з ненавистю до чужинців, а з християнською любов’ю до свого народу, своєї землі та власної держави.

Перемогою України ми вважаємо справедливий мир, який аж ніяк не можна досягнути на умовах агресора. Ми послідовно закликаємо до примирення, але не можемо допустити до примирення із війною, насильством, неправдою та запереченням права на існування народу України та його держави.

Запитання: Митрополит Антоній пояснив, що УПЦ щодо війни на Сході посідає подібну позицію, яку має Папа Франциск і Ватикан. Це для того, щоб залишити шлях до діалогу. Як ви це прокоментуєте?

Відповідь: Папа Римський, як наступник апостола Петра та Вселенський Архиєрей у древньому християнстві, зокрема першого тисячоліття, вважався найвищим арбітром Христової Церкви, до якого зверталися в разі догматичних та адміністративних суперечок поодинокі помісні Церкви, відповідно до старого правила nemo iudex in causa sua. Це служіння він здійснював і здійснює сьогодні не як представник Римського Патріархату, а як Вселенський Архиєрей. Щодо цього цікавим є звернення Василія Великого до Папи як арбітра і посередника в суперечках Церков Малої Азії.

Помісна Церква є і повинна бути зі своїм народом, вона має бути його голосом, матір’ю і учителькою. Ось чому, стисло кажучи, «справа народу» є «справою його Церкви», є її «causa sua». УГКЦ є зі своїм народом, захищає його права та інтереси, є його голосом перед Вселенським Архиєреєм і, зокрема, у справі війни проти свого народу апелює до Святішого Отця, а через нього до всього світового співтовариства.

У дуже подібний спосіб РПЦ переймається «болями і радостями» саме російського народу. Навіть ідея «руського міра» для неї є «causa sua». Хоч би як намагався Московський Патріарх претендувати на «руського», а не просто «російського», у сучасних реаліях це йому явно не вдається. Моральне право представляти йому «болі й радості» народу України ставлять під сумнів навіть самі віруючі УПЦ, вважаючи свого Патріарха «патріархом агресора».

Зіставлення ролі УПЦ у питанні війни на Сході України з посередницькою місією та служінням Вселенського Архиєрея у Христовій Церкві є абсурдним і небезпечним. Це показує, що болі і страждання українського народу від війни, тобто «справа народу», не є «справою УПЦ», не є її «causa sua». Тому в простих людей виникає питання: якщо ця Церква повністю абстрагується від свого народу і виступає з позиції стороннього судді чи посередника, то з ким вона? Як може Церква, яка претендує бути єдиною помісною Православною Церквою цього народу, відсторонюватися від справи його життя чи смерті? Хочу вірити, що це просто невдале порівняння, а не відмова УПЦ бути національною Церквою для українців.

Запитання: Митрополит Антоній прирівняв підпорядкування УПЦ (МП) Патріарху Кирилові до підпорядкування УГКЦ Папі Франциску. Чи це відповідає дійсності?

Відповідь: Таке порівняння також є цілковито неправомірним. Навіть у православному світі Московський Патріарх ніколи не вважався вселенським і таким, що має яке-небудь служіння чи юрисдикцію поза межами власного патріархату. Відсутність будь-якого вселенського служіння у Православній Церкві Москва послідовно заперечує навіть для Вселенського Патріарха Вартоломея. Показовими щодо цього є останні богословські дискусії православно-католицької богословської комісії екуменічного діалогу, який веде Католицька Церква з Православними Церквами.

УГКЦ, як помісна Церква свого права, є в сопричасті зі Святішим Отцем як із Вселенським. Ми не входимо до «латинського патріархату», маємо, відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, всі права патріаршої гідності, окрім самого титулу «патріарх» для Глави Церкви та неухильно будуємо власний патріархат.

Коли мова йде про УПЦ, то вона, все ж таки, попри всі права так званої автономії, входить до Московського Патріархату та не ставить собі за мету досягнути власного. Ця приналежність до Московського Патріархату для УПЦ становить невід’ємну частину її еклезіологічної тотожності. Саме через єдність із Москвою УПЦ перебуває в євхаристійному спілкуванні з рештою світового православ’я. Слід зауважити небезпеку такого порівняння як підсвідоме бачення Москви як Третього Рима, оскільки Московського Патріарха прирівнюють до Вселенського Архиєрея. Отож аналогія між єдністю УГКЦ зі Вселенським Архиєреєм та єдність УПЦ із Патріархом Московським є, м’яко кажучи, невдалою.

Таку аналогію можна було б серйозно розглядати, якби УПЦ належала до Вселенського Патріархату древнього Константинополя. Тоді Патріарх Вартоломей справді бачився б як «папа православного світу». Сподіваюся, що тут також маємо справу з простою помилкою православного речника, аніж із «ісповіддю віри» та справжньою еклезіологією УПЦ.