Вибори 2015: як не помилитися

Розмова з о. Ростиславом Пендюком – Головою Патріаршої Комісії у справах молоді УГКЦ. Чи варто брати участь у виборах, як обирати, якими критеріями керуватися?

– Отче, скажіть будь ласка, чи варто молодому християнину брати участь у виборах?

– Однозначно, що варто. Причому варто йти (може, вже зараз трохи запізно) по обидва боки. Особливо, коли ми говоримо про місцеве самоврядування. Я думаю, що молодим, енергійним людям варто йти і балотуватися. І ставати депутатами, чому б і ні? Хто сказав, що в радах мусять сидіти сиві дядьки з кількадесятирічним досвідом політичної діяльності? Хай ідуть молоді люди, хай приносять свій запал, свою енергію, свої думки, свої ідеї. Можливо (не можливо – швидше за все), що будуть дивитися на цих людей молодих трохи скоса. Але треба ламати ті стереотипи, які особливо в нашому суспільстві панують, що політика – це для старших.

А з іншого боку, треба йти і висловлювати свою думку через голосування, тому що це є наша відповідальність. Ми рідко говоримо про відповідальність. Ми звикли говорити про державу в третій особі: держава щось робить, чогось не робить. Щось дає, чогось не дає. Держава хороша чи погана. Але, насправді, держава є такою, якими є ми. Через багато чинників і, великою мірою, через чинник виборів. Попри всі махінації, які ми знаємо, що в часі виборів відбувалися чи відбуваються. Все одно, левова частка залишається за тим, як люди голосують. Тобто якщо ми обираємо людей за якимись параметрами, які далекі від нашого сумління, але які дозволяють отримати якесь задоволення тут і зараз – ну то потім не нарікаймо на погану державу, погану міську владу, сільську, районну, чи будь-яку іншу. Ми маємо відчувати відповідальність за тих людей, оскільки ми за них голосуємо.

– Всі кандидати зазвичай демонструють свою релігійність, підкреслюють парафіяльну приналежність (особливо в місцевих осередках). Чи можемо ми опиратися на такі показники при виборі кандидата?

– Думаю, що так. Але не за деклараціями. Тому що ми теж знаємо цей досвід, що дуже часто, особливо перед виборами, політики декларують те, що люди хочуть чути. Що для нас має бути провідним… Якщо я християнин, я хочу, щоби ті цінності, в які я вірю, які для мене є важливими – стали провідними також в моїй державі. Очевидно, що я голосував би за тих людей, які ті цінності сповідують. Але не на шпальтах газет, а сповідують своїм життям. Якщо я бачу цю людину і знаю, що ця людина минулого року, і три роки тому, і п’ять років тому так жила – це її переконання. Тоді я можу сказати: “Гаразд, це є Особистість, це християнин, я за нього проголосую”. Бо я вірю, що ця людина з тими цінностями прийде у владу. Але якщо людина вискакує десь там перед виборами і ходить на якісь поважні зібрання і там себе декларує християнином – не факт, що ця декларація має за собою якийсь зміст.

– Якщо ж навпаки – в переліку кандидатів достойних людей, які декларують себе християнами –немає. То чи варто молодому християнину обирати представників інших релігій чи атеїстів?

– В нас в Україні багато християн є, завжди можна знайти багато представників. Але, в першу чергу, треба звертати увагу на цінності, які людина сповідує. Є багато людей, які вважають себе невіруючими. А може не зустріли в своєму житті досвіду Бога. Але їхній внутрішній голос – голос сумління (який насправді є голосом Бога) – диктує їм певний спосіб поведінки, певні цінності, які близькі мені, то я не бачу в цьому проблеми.

– Які Ви ще можете назвати критерії для того, щоб зробити гідний вибір?

– Критерії? Важко відразу відповісти бо, напевне, їх би мало бути багато. Я думаю, вкажу критерії, за якими я би робив вибір. Це – патріотичність. Але, знову ж-таки, не гаслами.

– “Тихою, невтомною працею” за Шептицьким?

– Так. Тобто, людина, яка справді любить свою країну – любить свій народ не на мітингах, а в щоденному житті.

Людина має намагатися бути морально чистою. Тому що якщо людина дозволяє собі якісь, назвімо так, дрібні злочини – на рівні своєї роботи чи навіть свого сімейного життя, то, швидше за все, вона собі буде дозволяти в більших масштабах, коли опиниться у владі. Ці два показники є дуже важливими.

– Ваш коментар з приводу такого явища, яке іменується “подарунком” (всілякі роздачі гречки, продуктових наборів), а насправді є непрямим підкупом виборців.

– Я думаю, що багато наших людей заслужили на те, щоб їм подарували гречку (сміється). Особливо, коли мова йде про старших людей. Коли бачимо їхнє непросте життя, коли зараз вони опинилися на марґінесі. Я не бачу проблеми в тому, що хтось хоче подарувати мені гречку – нехай дарує. Але! Це мене не зобов’язує ні до чого. Це не зобов’язує мене робити якийсь вибір. Якщо я беру таким чином цей “подарунок” – тоді гаразд. Але якщо цей кілограм гречки чи два диктує мені за кого голосувати – то я вважаю, що це неправильно.

– Як молода людина, окрім виборів, може впливати на суспільне життя?

– Дуже гарний приклад був, який ми всі пережили – це приклад Майдану. Зрештою, постмайданні події також.

По-перше, мати позицію. Мати бажання, щось змінити. По-друге, починати з себе. І, по-третє, шукати однодумців. З тими однодумцями об’єднуватися і творити ті зміни. В громадському середовищі, в своєму навчальному закладі, на роботі – будь де.

Розмовляв Володимир Дітчук