Під час строгого посту людині починають відкриватися нові дари

Ми вступаємо в час Великого посту. Для християн цей піст є дуже важливим. Сам Господь наш Ісус Христос дав нам приклад посту. Ісус Христос сорок днів і сорок ночей постив перед тим, як вийшов благовістити людям добру новину – Євангеліє. Василій Великій каже, що піст так само древній, як і саме людство. Ще в Старому Заповіті постили пророки, праведні мужі й усі патріархи: Авраам, Ісаак, Яків… Античні філософи теж дотримувалися посту, тому що піст для них був якоюсь внутрішньою потугою, внутрішньою силою. Бо справді саме під час посту людина відчуває тісніший зв’язок з Богом.

Читаючи про життя святих, ми часто натрапляємо на історії про людей, які перед важливим життєвим завданням постили, аби Господь відкрив їм глибші сили. Навіть великі полководці теж дотримувалися строгого посту перед великими боями, аби Господь дав їм більше сил.

Зараз люди надають іншого сенсу посту. Піст часто носить суто символічний характер. Деякі люди постановляють собі, наприклад, не їсти м’яса з наміром, аби його мама одужала чи щоб мати успіх у навчанні або праці. А колись святі отці використовували піст для підсилення молитви: щоб їхня молитва стала ще приємнішою і сильнішою перед Богом. Таким чином постом і молитвою вони випрошували перед Богом різні дари.

Часто святі отці говорили: віддай тіло в жертву і отримаєш духа. Крім духовного боку, тут спрацьовує також звичайна людська психосоматична природа. І коли ми себе обмежуємо в чомусь тілесному, нам обов’язково відкриється щось з духовного боку.

Піст обов’язково мусить бути пов’язаний з вірою в Бога. В іншому разі це буде звичайна дієта.

Багато християн, настановляючись перед постом, вирішують відмовитися від певної їжі чи від деяких своїх звичок, якими, на їхню думку, вони зловживають у повсякденному житті. Це теж дуже важливо. Бо так ми визнаємо наші немочі. Але найважливіше, щоб людина відчула під час посту цей особливий стан духу – наблизилася до Господа.

Піст не буде справжнім без тілесного стримування.

Можу з власного досвіду розповісти, що після другого-третього тижня строгого посту починають відкриватися духовні дари. Якщо тільки не поїсти м’яса кілька разів на тиждень, то людина цього не відчує. Так, Церква не каже сьогодні сучасній людині постити строго. Це справа вибору кожного. Але якщо людина не постить більш строго, вона не зможе вповні пережити тієї величі і краси Великого посту.

Поділюся власним досвідом. Мене з раннього дитинства привчали постити. У Великий піст у нас вдома ніколи не їли скоромних страв. Протягом десятьох років під час великих постів: Різдвяного і Великоднього, я повністю утримувався від харчування, перебуваючи тільки на рідині.

І можу запевнити, тоді з’являється велика внутрішня сила. Внутрішнє єство по-іншому починає проявлятися. У мене бувало таке, що після кількох тижнів посту, коли хтось зі священиків говорив проповідь чи була якась духовна тема, у мене самі починали текти сльози, наче щось вивільнялося зсередини. Це були сльози не смутку чи якоїсь печалі, а радше радості, яку годі описати словами. Її можна тільки відчути.

Незрозуміло, коли людина відмовляється від м’яса, а натомість їсть рибу.

Такий піст не має великого сенсу, бо людина не відчує бажаного результату. Адже щоб відкрився інший духовний стан, потрібно фізично трохи ослабнути.

Католицька Церква просить вірних дотримуватися посту лише в п’ятницю. Натомість, згідно з партикулярним правом нашої Церкви, вірних просять дотримуватися посту в понеділок, середу і п’ятницю. Церква пішла на такий крок як добра мати, адже наприкінці ХХ століття життя людини стало більш динамічним, люди більше працюють і більше втомлюються.

Але п’ятниця продовжує бути найважливішим днем для посту. Адже ми, християни, пам’ятаємо, що саме в п’ятницю був розп’ятий Ісус Христос на хресті. Я завжди кажу людям, невже ви заради Господа, який віддав за вас своє життя на хресті, не можете обмежити себе бодай у м’ясі?!

Загалом шукати в їжі тільки насолоди – це теж не є здорово. Бог дав нам їжу як Божий дар. І ми повинні споживати її спокійно, не надаючи їй більшої уваги, ніж духовним речам. Ми їмо, аби фізично існувати.

Раніше святі отці споживаючи страви, дуже боялися прогнівити Бога, аби раптом від тої їжі вони не відчули більшого задоволення ніж від молитви. Тому бувало таке, що вони поливали їжу морською водою і так споживали. Їх не можна за це критикувати. Вони просто так сильно любили Бога, що навіть найменшим своїм вчинком боялися засмутити Його.

Можна стати посником і в щоденному житті. Не розбивати свої нутрощі великою кількістю їжі, а з’їдати наполовину менше, а потім ще менше. Людський розум і дух тоді звільняється від цього фізичного навантаження. І насправді людський організм не потребує стільки їжі, скільки люди її, як правило, споживають.

Ієромонах Макарій,
настоятель Свято-Успенської Унівської лаври