Підпільна УГКЦ: про отця Остапа Стернюка, священника, політв’язня, пластуна

Про о. Остапа Стернюка розповідає о. Тарас Бублик, старший викладач Інституту історії Церкви УКУ.

Родина, «Пласт» і богословська академія

Остап Стернюк народився 7 квітня 1909 року в Пустомитах, у сім’ї місцевого священника Володимира Стернюка. Його мати походила з родини Коновальців і була тіткою провідника Організації українських націоналістів Євгена Коновальця.

Остап навчався в народній школі, згодом — в Академічній гімназії у Львові. Під час навчання вступив до молодіжної патріотичної організації «Пласт». Був розвідником у курені імені Святослава Хороброго. Так згадував численні гірські походи, які проводили пластуни в ті роки: «Ходили на прогульки, навіть на Гуцульщину, на Писаний Камінь, на Говерлю з Закарпаття, на Шпиці».

Особливо йому запам’яталися моменти, коли пластунів запрошував до себе митрополит Андрей Шептицький: разом із ними їв хліб із маслом і запивав по-пластунськи чаєм із менашки. Також Остап створив осередок «Пласту» в Пустомитах.

У 1928 році вступив до Богословської академії у Львові. Успішно закінчивши її, одружився з донькою греко-католицького священника зі Станиславівської єпархії Нестора Кисілевського — Мартою.

Початок служіння і Друга світова війна

27 травня 1934 року Остап Стернюк отримав священничі свячення з рук єпископа-помічника Львівського Никити Будки.

Спочатку його душпастирська кар’єра була пов’язана з Перегінськом (тепер — Івано-Франківська область). Проте з початком Другої світової війни він був переведений до Зарудиць Яричівського деканату, недалеко від Львова. Сам священник свідчив, що його перевели з Перегінська на вимогу польської влади, оскільки його підозрювали в допомозі місцевим членам ОУН і в тому, що він відкрито підтримував утворення Карпатської України. Польська адміністрація не хотіла мати у прикордонному регіоні такого священника-патріота.

Під час німецької окупації о. Остап перейшов на посаду адміністратора Сваричів-Рожнятівського деканату (тепер — Івано-Франківська область). У кожній парафії, де служив, він засновував хор, оскільки сам мав хороший слух і голос.

Радянська окупація і репресії

Після приходу радянської влади о. Стернюк ще близько року пропрацював у Радчі біля Станиславова, в родинному селі дружини Марти. Але мусив залишити парафію, оскільки навідріз відмовився підтримати діяльність ініціативної групи з т. зв. «возз’єднання» Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною.

Щоб не потрапити до рук НКВС, о. Стернюк переїхав до Станіславова, де закінчив водійські курси. Згодом переїхав до Львова і працював спочатку шофером, а потім — агентом постачання в артілях «Червоний промінь» і «17 вересня». Проте йому не вдалося уникнути репресій.

Варто сказати, що в той час у Львові було вбито о. Гавриїла Костельника — голову ініціативної групи з фактичної ліквідації УГКЦ, а згодом — Ярослава Галана, автора статті «З хрестом чи ножем?», яка стала початком репресій проти греко-католицького духовенства. Органи держбезпеки почали активно арештовувати священників, яких оминули репресії в попередні роки, не жаліючи навіть тих, які возз’єдналися з Російською Православною Церквою.

15 грудня 1949 року співробітники МДБ прийшли і за о. Остапом. Йому інкримінували контакти зі зв’язковою Романа Шухевича Галиною Дідик («Анною»). Окрім того, МДБ пригадало Стернюку, що він, будучи студентом Львівської гімназії протягом 1926–1928 років, був учасником організації «Пласт», а також членом «Просвіти», тобто звинувачували в «буржуазному націоналізмі», що на той час мало серйозні наслідки.

Традиційно, як і всіх заарештованих священників, слідчі звинувачували о. Стернюка у співпраці з німцями під час окупації. Священник утримувався у львівській тюрмі № 1, відомій під назвою Бригідки. У камері, у нелюдських умовах, постійно проводив молитви разом зі співв’язнями.

 

 

Заслання на Воркуту

6 вересня 1950 року о. Стернюк, рішенням трибуналу військ МВС у Львівській області був засуджений до 25 років виправних таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Отець у касаційній скарзі просив переглянути засуд, оскільки всі зізнання були отримані внаслідок фізичних тортур, і що, фактично, головним мотивом його арешту та кримінального переслідування була відмова «возз’єднатися» з Російською Православною Церквою. Проте все залишили без змін.

Покарання священник відбував у таборах Воркути. У спогадах він згадував, що, незважаючи на табірний режим, йому вдавалося служити Літургії, святкувати великі свята — Різдво і Пасху. Дружина присилала о. Остапові в посилках порізану просфору та родзинки, з яких священник виготовляв вино — так він мав все необхідне для Служби Божої.

Коли о. Остап був переведений на спецпоселення, він продовжив відправляти Літургії й уділяти Святі Тайни вірним. Був випадок, коли його спіймали під час Служби Божої, і він за це отримав покарання у карцері.

Отець Стернюк був одним із учасників страйків у таборах Воркути, які відбулися після смерті Сталіна, в липні-серпні 1953 року, і були жорстоко придушені. Проте згодом йому вдалося добитися перегляду справи, і його звільнили достроково в серпні 1956 року.

Повернення в Україну: підпільне служіння

Отець Остап повернувся до Львова, але тут зіткнувся зі ще однією формою репресивних заходів влади: колишніх політичних в’язнів не хотіли прописувати в місті. Спочатку мешкав у Пустомитах, а потім, спочатку таємно, оселився разом із своєю сім’єю у Львові. Влаштувався робітником у Львівському міському виробничому тресті «Зелене господарство». До речі, там також працював і його старший брат — підпільний владика Володимир Стернюк.

Брати Стернюки постійно спілкувалися і підтримували контакт. Часом владика приходив до родини Остапа відслужити Літургію. Також у їхньому помешканні відбувалися свячення, зокрема 30 вересня 1986 року там відбулася архиєрейська хіротонія владики Юліана Вороновського. Сам священник служив підпільно, уділяв треби греко-католикам, часом їздив на запрошення до своїх колишніх парафіян на Івано-Франківщину.

Активна душпастирська діяльність о. Остапа не залишилася поза увагою правоохоронних органів. У 1972 році в помешканні священника районна прокуратура провела обшук. Виявлені церковний одяг та релігійні книжки конфіскувала.

Репресій зазнали і діти о. Стернюка: доньок Галину і Христину змушували вплинути на батька, щоби він покинув священничу діяльність і, мовляв, «покаявся перед смертю». Вони відмовилися це робити. Відтак, їм настійно рекомендували звільнитися з Львівської консерваторії, що вони і зробили.

Отець Остап дожив до виходу УГКЦ із підпілля, але через стан здоров’я уже не міг душпастирювати на парафії. Помер 19 травня 1993 року. Похований на цвинтарі в Пустомитах.

***

Отець Остап Стернюк — приклад відданого служіння Церкві й українському народові. Отримавши релігійне та патріотичне виховання в родині, у «Пласті» та духовній семінарії, він не зрікся своїх принципів ані в катівнях тюрми НКВС, ані в таборах Воркути, ані під тиском радянської тоталітарної системи. Такі священники, як о. Остап, — це той міцний фундамент, який став запорукою відродження Церкви й Української держави.