Підсумкові рекомендації європейської синодальної асамблеї
Поглиблювати практику, богослов’я та герменевтику синодальності; розглянути значення Церкви, повністю зорієнтованої на служіння, як перспективи для роздумів про харизми та рукоположені і нерукоположені служіння й взаємини між ними; досліджувати синодальне здійснювання влади, роз’яснити критерії розпізнання для синодального процесу; прийняти конкретні та сміливі рішення щодо ролі жінок у Церкві та їхнього більшого залучення на всіх рівнях, зокрема, в прийняття рішень; звернути увагу на напруження навколо літургії, щоби наново в синодальний спосіб збагнути Євхаристію як джерело сопричастя, піклуватися про формування всього Божого люду в світлі синодальності; оновити живий сенс місії, долаючи розрив між вірою та культурою.
Такі рекомендації та пріоритети для Асамблеї Єпископів у Ватикані були виокремлені за підсумками чотириденних праць першої частини європейської континентальної асамблеї в рамках синодального процесу 2021-2024 років. Делегати від європейських єпископатів від 5 до 9 лютого 2023 року обговорювали Документ для континентального етапу, що постав на основі напрацювань першого етапу синодального процесу, що відбувався на місцевому рівні. Під час другої частини континентальної асамблеї, що триватиме до 12 лютого, плоди їхньої праці підсумують очільники єпископатів.
Почути переживання континенту
У підсумковій заяві першої частини зазначається, що це була нагода поглибити інтуїції, які визріли в церковних спільнотах континенту під час синодального процесу, як також напруження та запитання, які стоять перед Церквою в Європі. «Насамперед, ми ще раз відчули біль від ран, якими позначена наша нещодавня історія, починаючи від тих, яких Церква зазнала через зловживання, сподіяні деякими особами під час виконання їхнього служіння чи церковних доручень, і завершуючи тими, яких завдало звірське насильство агресивної війни, що проливає кров в Україні, та землетрус, який спустошив Туреччину й Сирію», – зазначається в комюніке.
Відкриваючи скарби Церкви
В заяві читаємо, що праця асамблеї дала можливість подивитися у вічі Церкви в Європі з усіма її скарбами «двох великих традицій – латинської та східної». Й учасники засідань почуваються спроможними ствердити, що «наша Церква є прекрасною, носійкою розмаїття, що є також нашим багатством». «Відчуваємо, що любимо її ще глибше, незважаючи на завдані рани, за які потрібно просити прощення, щоби могти дійсно перейти до примирення, до зцілення пам’яті, до прийняття поранених людей», – стверджують учасники асамблеї, які зазначають, що її праці дали нагоду переконатися в тому, що «можливо зустрічатися, слухати одні одних і вести діалог», розпочинаючи з наших відмінностей і переступаючи через бар’єри, «які наша історія розставляє в нас на дорозі». І це є заохоченням «прямувати далі в синодальному стилі», висловивши побажання про періодичність схожих зустрічей.
«Любити Церкву, багатство її розмаїття, не є формою сентиментальності заради неї самої. Церква – прекрасна, бо такою її прагне Господь з огляду на завдання, яке Він їй доручив: звіщати Євангеліє та запрошувати всіх людей входити в динамізм сопричастя, участі та місії, що становить рацію її буття, оживлений постійною життєдайністю Святого Духа. Любити нашу європейську Церкву означає, отже, оновити наше зобов’язання продовжувати цю місію на нашому континенті», – стверджується в підсумковому комюніке першої частини європейської континентальної синодальної асамблеї.
About The Author
