«Пильнуймо наші душі, часто сповідаймося та каймося за наші провини», — митрополит Ігор Возьняк
10 березня 2024 року, у М’ясопусну неділю, в яку під час Божественної Літургії читається євангельський уривок про Страшний суд, архиєпископ і митрополит Ігор Возьняк застановився над тим, яким чином ми можемо приготуватися до цієї зустрічі із нашим Спасителем, відкинувши страх і тривогу.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви довідаєтеся:
- яким чином апостол Павло оберігав слабку віру деяких християн?
- чому остаточний суд Ісуса Христа ми часто називаємо «Страшним судом»?
- чому у притчі про Страшний суд йдеться про розподіл на овець та козлів? У чому криється символізм?
- яким чином застосувати цю притчу до нашого теперішнього життя?
Зважати на віру ближніх
Трішки роздумаємо над коротеньким уривком святого апостола Павла до коринтян. Він пише про їжу як таку, яка могла стати предметом спокуси для осіб нижчим станом чи мало утвердженим у вірі. У той час були стародавні філософи, які вірили, що усе належить до них, і що вони посідають свободу та владу поступати так, як вважають. Деякі цинічні особи не звертали жодної уваги на існуючі звичаї. І святий апостол натякав, щоб така видумана влада не стала причиною спотикання немічним. Коли хтось був у ідольській божниці, де можна перебувати, не ївши забороненого м’яса, а слабкі у вірі бачили те і могли думати, що там вірні Христові їли заборонене м’ясо. Це ставало великою спокусою для багатьох вірних, новонавернених. Було і таке, що певних віруючих заможних пригощали знатні з божниці нежертовним м’ясом, чого решта віруючих не знала, і це ставалося також спокусою. Тому святий апостол Павло звертав на це велику увагу, бо він дуже дорожив особами, які віддалилися від божниці, а стали вірити в Ісуса Христа як Бога!
Справедливий суд Спасителя світу
Святий євангелист Матвій передав у своєму писанні слова Ісуса Христа про Страшний суд. Ми так його називаємо, бо Син Божий буде судити увесь людський рід, усі народи, починаючи від перших людей і закінчуючи останніми, які проживатимуть на землі.
Як закінчиться життя людей на землі та коли це станеться — невідомо! Коли Ісус говорив про розрухи в світі, про війни, про «великі землетруси, й голод, пошесті, жахи й великі знаки з неба…», переслідування, словом, про кінець світу, учні цікавилися, коли це станеться. «Учителю, коли ж це буде і який знак того, коли це має статися?» (Лк. 21, 7). Господь радив: «Тож пильнуйте, постійно моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутися, — і стати перед Людським Сином» (Лк. 21, 36). Ісус керував увагу учнів на те, що це відноситься до усіх, щоб пильнувати своїх душ, бути далекими від гріха й постійно молитися.
Спаситель змальовував, що на суд він прибуде у своїй славі: не так, як він народився, не буде переслідуваний, гнаний, не будуть його судити і ставити перед Пилата… Ні! На цьому остаточному суді Христос буде найвищим Суддею. Він проголосить справедливий вирок, не таким способом, як Ісуса судила юдейська старшина, первосвященики Анна та Каяфа, Пилат, тощо. Син Людський прибуде до зібраних народів у славі, а з ним усі ангели. Він розділить присутніх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів.
Момент розділення праведних і грішних
Для слухачів цей поділ був знайомим, бо пастухи вночі відділяли козлів від овець. Козли переважно любили тепліше приміщення, займали місце там, а вівці перебували на вільному повітрі. Вівці були більш оцінені від козлів, овець оцінювали як тих, хто приносить вдачу; а козлів відносили до тих, хто приносив нещастя. Вівці стоятимуть праворуч, навчав Ісус, а козли ліворуч; бути праворуч — це привілей, ліворуч — як покарання. Цар звернеться до тих, хто праворуч, щоб як благословенні увійшли до приготованого Царства, бо вони гідно відносилися до своїх ближніх, які перебували в різних потребах. Він заявить перед усіма: «Щиру правду кажу вам: зробивши це одному з моїх найменших братів, ви зробили мені» (Мт. 25, 40). Потім звернеться до тих, хто ліворуч: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, вготований дияволові та його ангелам» (Мт. 25, 41). Ті почнуть оправдуватися тим, що вони не бачили ніколи Христа, а він представить правду: «Щиру правду кажу вам, бо не зробивши цього одному з найменших, ви не зробили й мені» (Мт. 25, 45). І закінчується розповідь вічним незмінним вироком: «І підуть ті на вічну муку, а праведники — на життя вічне» (Мт. 25, 46).
Пильнуймо наші душі
Ісус сказав про вічне життя та вічну муку, а це означає завжди залишатися в стані нагороди чи покарання. Ми з вами теж станемо учасниками Страшного суду. Я, наші священники, будемо перебувати спільно з вірними нашого собору та нашої архиєпархії перед Богом на суді. Готуймося до цього кожного дня, тобто, пильнуймо наших душ, часто сповідаймося, каймося за наші провини, щоб Господь у своєму милосерді прощав нам гріхи. Не існує гріхів, щоб Бог не простив, хіба тоді, коли людина не кається, не вірить у прощення, не просить Господа. Прощення можемо отримати у легкий спосіб на землі, не потрібно наражати себе на небезпеку смерті чи витрачати великі кошти. Ні! Слід приступити до сповіді та щиро визнати свої гріхи, просячи Бога про прощення. У такий спосіб купуємо небо, вічну нагороду. Ніхто не скаже, що це не під силу людині. Усі маємо шанс бути спасенними та отримати нагороду від Бога! У другому світі можливості просити прощення не буде!
Пресвята Богородице, допоможи нам це добре зрозуміти! Молімося до Господа, щоб найшвидше завершив війну, це йому під силу!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
About The Author
