Початок Страсного тижня – роздуми Томіславa Іванчічa

Смерть і життя знаходяться в постійній боротьбі. Іноді нам здається, що смерть взяла гору і немов би надії немає. Наш погляд сягає лише стіни смерті. Ми не знаємо, що відбувається з людьми, які померли і вийшли за ту стіну. Силою медицини і розсудливим життям ми намагаємося відстрочити момент смерті і продовжити своє життя.

Оскільки ми не знаємо, що за ним, уся наша увага зосереджена на цьому житті аж до смерті. Але ми відчуваємо, що боремося за життя, яке не можемо врятувати, і забуваємо про те життя, лише за яке варто було би боротися. Тіло старіє, на нього нападають численні хвороби і долає смерть. У боротьбі зі смертю моральні закони, справедливість, мир, свобода, делікатність і людяність часто для нас нічого не значать.Все це є на задньому плані. І насправді тут смерть отримує свої жертви. Страх смерті та марність боротьби з нею, впливає на те, що ми залишаємо життя помирати.

Боротьба за порятунок тілесного життя збиває нас зі шляху. Немає сенсу боротися з фізичною смертю. Вона обов’язково прийде. Не медицина повинна визволити людину від смерті, бо вона цього не може зробити, але має визволити людину від хвороби, щоб людина була здорова тут, на землі, могла доброчесно працювати і гідно жити. Що перемагає смерть?

Доброчесне, гуманне життя перемагає смерть. “Навіки житиме той, хто помер гідно “, — каже Krsto Frankopan. Безсмертною є людина, яка залишила по собі світлі сліди. Людина, яка робила нам добро, залишається в нашій пам’яті назавжди, ми сприймаємо її так, ніби вона не вмерла, ніби вона живе і є завжди поряд. Тіло живиться матеріальною їжею та напоями. Душу живлять чесноти, самопожертва, любов, доброта, великодушність, щедрість, чистота і поміркованість.

Подібно до того, як людська психіка живе гарною музикою, яскравими емоціями, позитивними і здоровими образами в її уяві, рішеннями, значення яких це життя та мужність, і спогадами, які приносять нам мужність і впевненість, так і дух людини живе чистою совістю, від пізнання слів Бога, від любові, довіри та жертовності для іншого. Душа людини безсмертна і вічна. Тому живити її може тільки Бог, бо тільки Бог безсмертний і вічний. Живлений гуманними вчинками, думками, словами і бажаннями, дух людини переживає смерть, людина не вмирає, а народжується для життя вічного. Так життя перемагає, а смерть гине.

Тому немає сенсу боротися з фізичною смертю, але боротися з духовною смертю і з нехтуванням поживи, яка живить нашу особистість. Як немає сенсу боротися за те, щоб дитина прожила в утробі матері більше дев’яти місяців, бо тоді вона помре, не зможе розвиватися, так і безглуздо боротися, щоб людина не пройшла від життя короткочасного до життя вічного. Від медицини і від нас усіх залежить, щоб дитина здорово прожила дев’ять місяців в утробі матері і народилася здоровою.

Так само і медицині, і релігії, і Церкві належить боротися, щоб людина жила тут у здоровому дусі, щоб вічно могла жити в духовному, вічному світі. Мало хто знаходить такий ясний шлях у майбутнє. Ісус із Назарету був у цьому найсміливішою людиною в історії людства. Він вільно прийняв смерть на себе, він її вибрав і дозволив, щоб його арештували і розіп’яли, щоб чітко показати всім, що фізична смерть не є трагедією, що це не кінець життя, а лише нормальний хід народження людини, у третю і вічну фазу життя.

Проте він ще ясніше показав правильний шлях, яким слід йти в житті. Він любив кожну людину, він ходив по світу, роблячи добро, він дружив з алкоголіками, наркоманами, залежними від зла, з грішниками і спекулянтами, але не для того, щоб сказати їм, що з ними все добре, а щоб допомогти їм вибратися з того. Він був єдиним, хто міг їх вивести з цього, тому що Він не тільки був без гріха, але також тому, що Він був Богом. Ось чому він міг наситити їхні безсмертні душі, задовольнити їхнє прагнення сенсу, дати любов, яку не може дати жодна людина.

Як ми повинні стерегтися, щоб не пошкодити свій шлунок, серце, легені чи мозок, так слід пильнувати, щоб не пошкодити органи нашого духу, а саме: совість, духовний розум і духовне серце людини. Подібно до того, як нам потрібно бути обережними, щоб віруси та бактерії не руйнували органи нашого тіла, так ми повинні бути обережними, щоб віруси зла, пожадливості, образ і злоби серед людей, а також відкинення, розчарування та невдачі не вбили наші душі і щоб не унеможливили нам народження у світі, якого наша душа прагне.

Як народження дитини з утроби матері — це не смерть, а народження, так і наша смерть тут, на землі, — не кінець, а народження до вічного життя. Ісус із Назарету сміливо продемонстрував це власним життям, володарюванням та словами. Дивлячись на нього, ми стаємо вільні від демонічних і злих сил навколо нас і всередині нас, ми вільні від вірусів і руйнування духу, а також стаємо вільні, щоби слідувати за світлом, яке є перед нами. Ніхто в історії людства не міг сказати, що він є життям, дорогою та правдою.

Лише той Чоловік, Учитель і Пророк із Назарету насмілився це сказати. Жоден із засновників релігій не називав себе Богом, лише Ісус із Назарету це чітко підтвердив, сказав і показав своїми діями. Посеред темряви зла, невдач, хвороб, розчарувань і відчаю стоїть надійне світло Ісуса з Назарету, який показує нам, що навіть після смерті існує шлях. А це є чисте сумління, любов до людини, прощення всім і життя, в якому ми обов’язково виживемо і переможемо смерть. Це доброчесне життя, життя, сповнене

надії.

Ніби входячи до розкішного храму, Церква сьогодні входить у т. зв . Великий тиждень. З боку здається, що це тиждень смутку, жалоби, поразки. Але всередині відчувається оптимізм, похід до перемоги, любов, яка народжується і яка спалахне на Великдень так, що ніхто не зможе її погасити. Гарно є бути людиною, бо Ісус із Назарету жив на цій землі.

Томіслав Іванчіч, книжка” Oaze života”

Переклала Марія Сохацька.