Подорож Папи Франциска до Африки: радість, надія та відповідальність

Вранці, 10 вересня 2019 р., з міжнародного летовища Антананаріву, столиці Мадагаскару, вилетів літак, яким Святіший Отець повертається до Риму, завершуючи свою 31-шу Апостольську подорож. Наш Редакційний директор ділиться думками про основні моменти, якими був позначений візит Папи до Мозамбіку, Мадагаскару та Маврикію.

Подорож Папи Франциска до Мозамбіку, Мадагаскару та Маврикію практично завершилася, й від цих насичених і надзвичайних днів залишаються, насамперед, закарбовані у пам’яті переповнені радістю обличчя дітей, жінок і чоловіків, які супроводжували Папу Франциска вздовж доріг Мапуто та Антананаріво, раз болотистих, інший раз – запорошених, і які надихали, в повному значенні того слова, захоплюючі літургії, відслужені в трьох країнах. Радість, яку вони зуміли виразити, незважаючи на труднощі і нестабільні умови, в яких чимало з них змушені жити, може всіх нас чогось навчити. Вона вчить нас, що в обрахунках добробуту народу недостатньо параметрів, пов’язаних лише з економічними даними: жива віра, дружба, здатність творити взаємини, родинні зв’язки, солідарність, здатність радіти малими речами, готовність до самопожертви ніколи не потраплять до статистик.

Найзворушливішим моментом всієї подорожі була, без сумніву, зустріч з вісьмома тисячами дітей з Акамасоа, на місці, де колись було величезне сміттєзвалище, а сьогодні стоять невеликі, але достойні цегляні будиночки, школи, місця для проведення вільного часу. Ініціатива, започаткована тридцять років тому отцем Педро Опекою – це один з багатьох прихованих скарбів Католицької Церкви в світі. Діло, що є втіленням християнської надії. Завдяки посвяті цього місіонера, тисячі родин віднайшли працю та гідність, а тисячі дітей – дах над головою, поживу й можливість ходити до школи. Галасливий святковий прийом, який діти Акамасоа влаштували Папі, є пальним для душі. А скільки ж таких отців Педро є в Африці, Азії, Латинській Америці, але також і на найпроблемніших периферіях західного світу. Споглядаючи обличчя цих дітей, щасливих від того, що приймали в себе вдома цього дідуся в білому одязі, який приїхав з Риму, потрапляєш у найглибшу суть Церкви та її місії: євангелізувати та підтримувати людину. Євангелізувати, свідчачи «присутність Бога, Який вирішив жити й завжди залишатися серед Свого люду», як сказав Святіший Отець у Акамасоа. Протягом цих днів Папа неодноразово спонукав священиків, богопосвячених осіб оживити полум’я справжнього місіонерського духа, що не може оминути близькості зі страждаючими.

Папа Франциск також заохотив не сприймати становище бідних як фатальність: «Ніколи не здавайтеся перед обличчям пагубних наслідків бідності, не піддавайтеся спокусам легкого життя чи зосередження на собі самих». Таким чином, іншою провідною ниткою, що пов’язала зустрічі під час подорожі, був заклик до відповідальності, звернений до урядів, влади та громадянського суспільства, щоби вдалося ступити на нові стежки на шляху розвитку. Інноваційні стежки, спроможні піддати сумнівам актуальну економічно-фінансову модель, вчиняючи народи головними дійовими особами будування справедливішого, солідарнішого майбутнього, з більшою пошаною до життя, культур і традицій, до створеного світу, даного нам, щоб ми передали його нашим дітям неспустошеним. Це були послання виголошені в Африці та для Африки, але призначені також для всіх нас.