Покинутий костел у Годовиці: чому руйнується спадщина Пінзеля?
Костел у Годовиці на Львівщині є ровесником та «братом» собору Св. Юра. Саме так, адже він будувався в той же час та тими ж майстрами, що й основна святиня греко-католиків. Його архітектор Бернард Меретин, але найбільше відомий він своїм вівтарем – творінням рук видатного Пінзеля. Зараз храм руйнується на очах, залишившись без уваги як центральної, так і місцевої влади.
Однією з найгучніших культурних подій останніх років в Україні стала виставка робіт Георга Пінзеля у знаменитому музеї «Лувр», яка відбувалась з 21 листопада 2012 до 25 лютого 2013 року. Тоді всі захоплювались творчістю скульптора, вивчали його роботи, знимкували й обіцяли золоті гори спадщині великого майстра.
Але все минуло: стихла ейфорія, туристи виїхали, влада помінялась, а старий Пінзель і далі залишився при своїх клопотах. Усі враз забули про Майстра до наступного сплеску екзальтації його геніальними творами, всі забули про обіцянки, які давали, і про зобов’язання, які брали на себе.
Подальша життєво необхідна реставрація скульптур не ведеться, музей у Львові досі не відремонтований, але це лише вершина айсберга страждань спадщини Пінзеля.
Мало хто знає, а дехто і свідомо забув про те, що основою виставки у Луврі були роботи з вівтаря костелу Усіх Святих у с. Годовиця Пустомитівського району на Львівщині. Творці експозиції навіть прагнули відтворити інтер’єр та внутрішню атмосферу храму, який прикрашав на замовлення архітектора Меретина Іоган Пінзель.
Додаткової цінності споруді надає той факт, що цей тандем визначних майстрів будував костел водночас зі собором Св. Юра у Львові!
Які ще дані потрібні для того, аби створити навколо постаті Пінзеля загалом та костелу у Годовиці, зокрема, цілісний культурний простір та популярний екскурсійний маршрут?
Насправді ж усе виглядає навпаки. Костел у Годовиці зараз перебуває у жахливому стані. Після останньої пожежі в ньому обвалилася стеля та перекриття. Храм відкритий для усіх вітрів, дощів та морозів. Донедавна усередині все було завалено сміттям і навіть заросло деревами.
«Костел у Годовиці – це така біда. Його чекає те саме, що сталося із Поморянським замком. Він без даху стоїть, і розписи на стінах уже майже зовсім знищені. Там же ж був вівтар Пінзеля, треба це все терміново реставрувати, але на це необхідні колосальні кошти. Там і дах, і фасад треба повністю зробити, і внутрішні роботи – врятувати розписи всередині», – зазначила в. о. генерального директора Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Лариса Разінкова-Возницька.
«Борис Григорович Возницький піднімав це питання весь час і писав усюди. Свого часу він зміг вивезти звідти якісь твори Пінзеля. Якби він цього не зробив, то вони би пропали», – додала вона.
Ще в часі підготовки виставки у Луврі у 2013 сприяння та допомогу у реставрації обіцяв почесний консул Франції у Львові Данило Ярема. Він повідомив, що, підтримана французами ініціатива, надійшла від польської сторони, але у Львові також є люди, які готові вкласти у проект певні фінанси. Однак станом на червень 2016 зрушити цю справу не вдалося. Як пояснив консул у коментарі ІА ZIK, цей процес не є простим.
«Це є пам’ятка, яка стоїть на контролі у міністерстві культури. І для того, щоб приступати там до будь-яких робіт, треба зробити проект. Відповідно, кошти на проект ні обласна влада, ні Міністерство культури не виділили. У результаті те, що хотіли зробити тоді французи – на хвилі ентузіазму від виставки Пінзеля, відтермінувалося через те, що там не можна нічого зробити без дозволу на початок робіт і визначення, які саме роботи будуть проводитись. Це прерогатива історичного середовища. Якщо це буде визначено, тоді французька сторона зможе повернутися до того питання, але вже знаючи конкретно, що саме потрібно фінансувати. Бо станом на зараз проектної документації немає», – сказав він.
Долею костелу у Годовиці цікавилася свого часу і католицька спільнота з Польщі, яка робила спроби підняти питання про реставрацію храму, однак вони не увінчалися успіхом.
«У цьому селі нема зареєстрованої нашої громади, тобто немає парафіян. Є лише історична довідка, що це є наш костел. Узагалі таких костелів у нас дуже багато є. До війни у нас було 700 парафій, а зараз маємо лише 180. Тобто близько 600 церков були закриті. Ми починаємо відбудовувати храми, коли є зареєстрована громада. Адже завжди потрібно, щоб був хтось на місці, щоб був призначений священик чи якась група людей, які би за це відповідали», – зазначив директор душпастирства ЗМІ Львівської архідієцезії отець Олександр Кусий.
Також у 2013 році тодішній міністр культури України Михайло Кулиняк обіцяв «належну увагу» всій спадщині Пінзеля, зокрема і костелу у Годовиці. «Ними невдовзі займуться», – дипломатично заявив політик. Але, як бачимо, очільники цього відомства міняються, але всі як один обходять увагою цю визначну пам’ятку сакральної архітектури.
Та чи можемо ми розраховувати на підтримку центральної влади та закордонних меценатів у той час, коли самі нічого не робимо? Ні пальцем, ні бровою у бік пам’ятки не повела львівська обласна влада. У Львівській ОДА тим часом кивають у бік району і вказують на брак ініціативи від місцевої громади.
Ігор Амбіцький, керівник відділу охорони історичних пам’яток Львівської облдержадміністрації, на балансі якого перебуває костел, зазначив, що державного фінансування на цей об’єкт немає, а в обласну програму збереження культурної спадщини він не включений.
«У нас пріоритетом є дерев’яна сакральна архітектура, вона найбільше страждає від часу, тому в першу чергу ми виділяємо кошти на реставрацію дерев’яних храмів. На все грошей не вистачає, очевидно. І для того, щоб розпочати роботи на об’єкті, необхідно виготовити проектно-кошторисну документацію. Є спеціалізований проектний інститут «Укрзахідпроектреставрація», який цим займається. Але щоб виділити кошти на проект, потрібно внести відповідні зміни в обласну програму охорони пам’яток. Тобто обласна рада має включити цей об’єкт до переліку тих, на яких необхідно здійснити роботи. Вартість робіт на цьому конкретному об’єкті є дуже великою, тому роботи однозначно треба ділити на етапи. Першочерговий етап – це консервація й усунення аварійності, а після того потрібно буде вже акумулювати кошти на проведення якихось подальших кроків з реставрації», – зазначає Ігор Амбіцький.
Водночас він заявляє, що зі свого боку відділ охорони історичних пам’яток готовий ініціювати внесення відповідних змін до обласної програми, але потрібне співфінансування. «Цього року основним критерієм включення об’єктів до нашої програми було співфінансування або релігійної, або територіальної громади. І тоді, коли є ініціатива місцевої громади, ми також виділяємо якісь кошти на співфінансування об’єкту. Наразі таких ініціатив від місцевої адміністрації не було», – заявив він.
Виглядає на те, що не входить годовицький храм і у сферу першочергових зацікавлень великих місцевих меценатів братів Дубневичів, на території виборчого округу одного з яких він і розташований.
Звичайно ж, і у місцевої влади, і у політиків є тисячі нагальних справ, важливіших від духовності, культури і національної спадщини.
Та все ж є достатньо небайдужих громадян, які постійно сповіщають про жахливий стан унікальної пам’ятки. Відсьогодні до них приєдналась і редакція ІА ZIK.
І от, коли матеріал із зовсім невтішними висновками вже був готовий, нам вдалося з’ясувати, що, схоже, костел у Годовиці отримав шанс на друге життя – група місцевих мешканців об’єдналась навколо храму та почала крок за кроком довгий шлях порятунку святині. Розповімо про це у наступному матеріалі.
Тетяна Штифурко, Богдан Білан,
IA ZIK
About The Author
