Повний текст папської катехези під час загальної аудієнції 27 серпня 2014 року

Дорогі брати і сестри,

Щоразу коли відновлюємо наше визнання віри промовляючи «Вірую» стверджуємо, що Церква – єдина і свята. Єдина, бо має своє джерело в Триєдиному Бозі, таємничій і повній єдності. Церква свята, бо заснована Ісусом Христом, оживляється Його Святим Духом, наповнена Його любов’ю і Його спасінням. Водночас вона складається з грішників, які щодня досвідчують свої слабкість і недоліки. Віра, яку визнаємо, заохочує нас до навернення, щоб ми мали відвагу жити щодня єдністю і святістю, що походять від Бога. Ісус Христос – джерело нашої єдності і святості, а якщо ми не з’єднані, не святі, то це тому, що ми не вірні Йому. Однак Він не залишає нас самих, не покидає свою Церкву.

1.Першою втіхою для нас є той факт, що Ісус дуже молився про єдність своїх учнів. Це робив безпосередньо перед своєю Мукою, коли мав за нас віддати ціле своє життя. Неустанно нас заохочує до повторного читання і переосмислення цієї правди один з найбільш інтенсивних і зворушливих уривків Євангелії св. Йоана – сімнадцятий розділ (пор. вірші 11.21-23). Як прекрасно знати, що Ісус перед смертю не піклувався про себе, а думав про нас! А у своєму драматичному діалозі з Отцем молився, щоб ми були одне з Ним і між собою. Саме через ці слова Ісус зробив себе заступником перед Отцем, щоб і ми могли увійти в повну єдність любові з Ним. Одночасно довіряє нам її як свій духовний заповіт, щоб єдність все більше ставала рисою, що відрізняє наші християнські спільноти і найпрекраснішою відповіддю кожному, хто вимагає від нас узагальнення тої надії, яка є в нас (пор. 1Пет 3,15) – єдність!

2. «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ повірив, що Ти мене послав» (Йо 17,21). Від самого початку Церква намагалась реалізувати цей намір, настільки важливий для Ісуса. Діяння Апостолів пригадують нам, що перші християни вирізнялися тим, що «один дух і одне серце оживляло всіх віруючих» (Ді 4,32). Апостол Павло заохочував свої спільноти, щоб не забували, що становлять «одне Тіло» (1Кор 12,13) – як ми це чули в читанні на початку аудієнції. Однак досвід нам говорить, що є багато гріхів проти єдності. Не йде мова лише про схизми, але поміркуймо про те, чого часто не вистачає у наших спільнотах, про «парафіяльні» гріхи, в наших парафіях. Звичайно ж, іноді наші парафії, замість того, щоб бути місцями ділення і єдності, на жаль позначені заздрістю, антипатіями… Тоді як майже всі пліткують. Чи це добре, чи погано? Якщо когось оберуть головуючим даної спільноти, з’являються націлені проти нього плітки. Якщо якась жінка буде обрана відповідальною за катехези, інші про неї пліткують. Це не Церква! Цього не можна робити. Не кажу вам відрізати собі язики – це занадто. Однак треба просити у Бога благодать, щоб ми не піддавалися спокусі пліткування. Це правда, це людське, але не християнське! Так трапляється, коли прагнемо займати перші місця, коли ставимо самих себе в центрі, з нашими особистими амбіціями і нашим світосприйняттям, осуджуючи інших, коли дивимось на недоліки братів, а не на їх дари, коли надаємо більшої ваги тому, що нас відділяє, а не єднає…

Коли я раніше був єпископом в іншій дієцезії, то почув прекрасний і цікавий коментар. Говорили про старшу жінку, яка ціле життя працювала в парафії. Хтось, хто її добре знав, сказав: ця жінка ніколи нікого не обмовляла, не пліткувала. Завжди була лише з посмішкою. Така жінка як вона може бути канонізована хоч би й завтра. Це прекрасний приклад.

Якщо подивимось на історію Церкви: як багато поділів між нами християнами! Так само і зараз ми поділені! Також ми християни воювали між собою з приводу теологічних розбіжностей. Поміркуймо про Тридцятилітню війну (1618-1648)!. Це не християнське! Маємо молитися також про єдність всіх християн, йти дорогою єдності, якої Ісус прагнув і про яку молився!

3.Роздумуючи над цим усім маємо зробити іспит сумління. Поділ у християнській спільноті є одним з найважчих гріхів, оскільки робить її знаком не Божої справи, а диявольської, який з визначення є тим, що ділить, нищить відносини, пробуджує упередження… Поділ в християнській спільноті, чи то школа, парафія, спільнота, там, де він з’являється є тяжким гріхом, бо є справою диявола!

Натомість Бог прагне, щоб ми щораз більше були здатні прийняти один одного, пробачати собі, любити один одного, щоб щораз більше уподібнитись до Нього, Який є єдністю і любов’ю. На цьому полягає святість Церкви: розпізнаванню себе в образі Бога, наповненні Його любов’ю і Його благодаттю.

Любі друзі, нехай у наших серцях лунають слова Ісуса: «Блаженні, миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). Просімо щиро пробачення за кожний випадок, коли ми стали причиною поділу і непорозуміння у наших спільнотах, добре розуміючи, що єдності не осягнути інакше, як тільки у постійному наверненні. А що таке навернення? – Господи, дай мені благодать не обмовляти, не критикувати, не пліткувати, прагнення бути добрим до всіх! – це благодать, якою Бог нас обдарує. Саме це – навернення серця. Просімо теж, аби щоденно наші відносини могли ставати щораз прекраснішим і радісним віддзеркаленням відносин між Ісусом і Отцем. Дякую!